ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Гімн

ГІМН (від грец. ὕμνος – похвальна пісня) – жанр релігійної та сучасної поезії; урочиста пісня, прийнята як державний або соціальний символ; музичний твір урочистого характеру в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві. Як жанр реліг. поезії Г. еволюціонував від архаїч. ритуал. обрядів, виконуваних для прославлення богів та героїв під час церемоній і свят; складається зі звернень і похвал. слів до звеличув. особи, опису її подвигів, філос. роздумів; емоційний, багатий на міфол. образи, метафори, порівняння, риторичні фігури; може закінчуватися молитвою та заклинанням. Відомі давньоєгипет. Г. (присвячені богам Осірісу, Атону, Нут, Хапі, а також богові Нілу), шумерські (Енлілю і його синові Нанні, м. Екур, храмові Енліля), вавилонські (богам Шамаша, Сіна, Мардука, Іштар), давньоіндійські (зокрема у «Ріґведі» – одній із 4-х збірок Вед, зібранні міфол. і космогон. Г., які мають виразне теол. та філос. забарвлення), арабські (гімн-касида «Бурда» – «Плащ Пророка», напис. Бусірі на честь Мугаммада; містичні суфійські Г. Румі, Гафіза, Сааді). В Елладі Г. виконувалися на честь Аполлона (пеан), Діоніса (дифірамб) або у вигляді гіпорхеми. Серед давньогрец. Г.: Ласа Герміонського, Алкмана, Симоніда Кеоського, Вакхиліда, Піндара, а також приписувані Аріону, Аристотелю (на честь свого друга філософа Гермія); гекзаметричні Г., зокрема гомерівські, александрій. поета Каллімаха, філософа Прокла і збірка орфіч. пісень-гімнів. У візант. літературі гідне місце займають Г. Нонни, Агафія, Павла Сіленціарія, Романа Солодкоспівця, Іоана Малали, Флавія Клавдія Юліана. Лат. літературу Середньовіччя презентують прості, аскетичні Г. Амвросія Медіоланського, якого вважають засновником церк. лат. гімнографії, Авґустина Блаженного та Аврелія Пруденція Клеменса. Г. на той час вже поділяють на метри (написані класич. антич. строфами), ритми (виконані короткими рядками силабо-тоніч. ямбів і хореїв) і секвенції (у вигляді прози, яку можна покласти на музику). Майстрами секвенцій були А. Сен-Вікторський та Т. Аквінський, містикою сповнені Г. Франциска Ассизького, Якопоне да Тоди. Розквіт мистецтва створення Г. пов’яз. із нім. літ-рою (М. Лютер, А. Сілезіус, П. Герхард, П. Флемінґ, Ф. Шіллер, Й. Ґете). Після цього жанр реліг. Г. занепадає, хоча деякі письменники продовжують до нього звертатися, напр., Б.-І. Антонич у «Великій гармонії».

Із поч. доби Романтизму Г. стає світським жанром і використовується у несакрал. сфері сусп. життя, зберігаючи патетику, емоц. насиченість, окличні і запитал. звороти, але змінюючи свою предметність за рахунок оспівування реал. подій, людей і речей. Такими є наснажений оптимізмом цикл «Гімни до ідеалів людства» Ф. Гельдерліна, «Гімн ночі», «Гімн» Новаліса, рев. гімни Г. Гайне («Гімн», «Сілезькі ткачі»), Ю. Словацького («Гімн»), Р. Кіплінґа, Ф. Ніцше («Дифірамби діонісійські»). На поч. 20 ст. увага поетів до жанру Г. посилюється, зокрема серед польс. («Гімн до любові» і «Гімн до Нірвани» К. Тетмайєра, «Гімн до поезії» Міріама, «Гімни» Я. Каспровича та Я. Вітліна, «Гімн до машини мого тіла» Т. Чижевського, «Гімн» Ч. Мілоша та Я. Чеховича, «Гімн димарів» К. Вєжинського, «Гімн алхіміків» Ю. Тувіма), російських («Хвала людині» В. Брюсова, «Гімн судді», «Гімн вченому», «Гімн критику» В. Маяковського), українських («Вічний революціонер» І. Франка, «Гімн» С. Черкасенка, «Гімн матненосців» М. Чернявського, «Гімн» Д. Загула та ін.) авторів. Цикл М. Рильського «Гімни труду і сонцю» змальовує одухотворений образ України і втілює високі патріот. ідеї; відомий також цикл М. Семенка «Гімни до святої Терези».

У 19–20 ст. як нац. гімни виконувалися: у Центр. і Сх. Україні – «Заповіт» Т. Шевченка; у Зх. Україні – «Дай же, Боже, добрий час» (сл. Ю. Добриловського), «Мир вам, браття, всім приносим» (проголошений 1848 Гол. Руською Радою Г. галиц. українців), «Не пора» (музика Д. Січинського, сл. І. Франка), на Закарпатті – «Я русин бив, єсьм і буду…» і «Подкарпатськії русини» (сл. О. Духновича). В укр. церквах богослужіння завершувалося Г.-молитвою «Боже Великий Єдиний» (сл. О. Кониського), на еміграції – «Далека Ти, а близька нам» (сл. В. Щурата), «Геть за морем» (музика С. Людкевича, сл. О. Грицая). В УРСР формал. держ. Г. був «Інтернаціонал» (музика П. Деґейтера, сл. Е. Потьє; укр. перекл. – М. Вороного). 1945 офіційно затверджений Г. УРСР – «Живи, Україно, прекрасна і сильна» (музика автор. колективу під керівництвом А. Лебединця, сл. П. Тичини й М. Бажана), від 1978 – з певними змінами. Держ. Г. України 15 січня 1992 затверджено пісню «Ще не вмерла Україна» (музика М. Лисенка, згодом – М. Вербицького, сл. П. Чубинського). 20 червня 2001 ухвалено текст Г. АР Крим (музика А. Караманова, сл. О. Голубєвої). Порядок використання держ. Г. регулюється законом. Поряд із терміном «Г.» вживається укр. слово «славень».

Літ.: Hymny średniowieczne. Warszawa, 1934; J. Lipski. «Hymny» – problem gatunku // Twrórczość Jana Kasprowicza w latach 1891–1906. Warszawa, 1975; Античные гимны. Москва, 1988; Українські пісні-гімни: історія і родовід // Тернопіль. 1992. № 1; Погребенник Ф. Українські пісні-гімни. К., 1992; Трембіцький В. Національний гімн «Ще не вмерла Україна» та ін. українські гімнові пісні. Л., 2003.

О. Г. Астаф’єв

Рекомендована література

  1. Hymny średniowieczne. Warszawa, 1934;
  2. J. Lipski. «Hymny» – problem gatunku // Twrórczość Jana Kasprowicza w latach 1891–1906. Warszawa, 1975;
  3. Античные гимны. Москва, 1988;
  4. Українські пісні-гімни: історія і родовід // Тернопіль. 1992. № 1;
  5. Погребенник Ф. Українські пісні-гімни. К., 1992;
  6. Трембіцький В. Національний гімн «Ще не вмерла Україна» та ін. українські гімнові пісні. Л., 2003.
завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

О. Г. Астаф’єв

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Гімн / О. Г. Астаф’єв // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-30175

Himn / O. H. Astafiev // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2006. – Available at : https://esu.com.ua/article-30175

Том ЕСУ:

5-й

Дата виходу друком тому:

2006

Дата останньої редакції статті:

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

переглянути в Scopus

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUIDідентифікатор статті на сайті ЕСУ

30175

Кількість переглядівдані щодо перегляду сторінок на сайті збираються від початку 2024 року

845

Схожі статті

На зустріч волі
Світ-суспільство-культура  |  Том 22  |  2020
Н. М. Загородна
Запорожець
Світ-суспільство-культура  |  Том 10  |  2010
Ю. Ю. Ральченко
Міжнародний центр електронно-променевих технологій
Світ-суспільство-культура  |  Том 20  |  2018
О. М. Корнієнко

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору