Гірські ґрунти

ГІРСЬКІ́ ҐРУНТИ́  — ґрунти, розповсюджені в гірських ландшафтах. Займають 30, 65 млн км² площі суші земної кулі (21%), в Україні — 31,5 тис. км² (5,2 %). Осн. фактором географії Г. ґ. є висотна поясність, зумовлена зміною клімат. умов, рослинності та ін. компонентів природ. комплексу. Зі збільшенням висоти зменшується температура повітря на 0,5–0,6 ОС на кожні 100 м і його вологість при збільшенні опадів, у зв’язку з чим висотний набір Г. ґ. за генет. спектром насамперед залежить від широтно-зонал. і довготного положення гір, їхньої висоти над р. м., орієнтування хребтів та експозиції схилів. Кількість Г. ґ. за типовим різноманіттям ґрунтоутворення зростає від гумідних до арідних умов знаходження базисних зон. Підніжжя пн.-сх. частини Укр. Карпат знаходиться у вологій частині Лісостепу з фоновими ясно-сірими лісовими поверхнево глейовими ґрунтами, їхній вертикал. розподіл представлений буроземно-підзолистим поверхнево оглеєним, буроземним опідзоленим і буроземним акумулятивним типами ґрунтоутворення. Пн. підніжжя Крим. гір розташоване в зоні пд. чорноземів, вертикал. катена представлена спектром степ., лісостеп., бурозем. і гір. чорноземоподібного ґрунтоутворення. Вертикал. зональність Г. ґ. не є прямим аналогом широт. географії ґрунтів. Диференціація біогеотерміч. умов з висотою може іноді нагадувати поширення рослинності і клімату в системі широт. зональності, проте в цілому зміна комплексу факторів ґрунтоутворення відповідно до висотної зональності специфічна для гір. територій. У їхньому покриві є ґрунти, аналогічні рівнин. територіям, а також ґрунти високогір’я під трав’янистою рослинністю, гірськотундрові, в яких максимально виражена специфічність гір. ґрунтоутворення. В цілому Г. ґ. порівняно з аналогіч. рівнин. територіями вирізняються невеликою грубизною ґрунт. профілю, високим рівнем щебенюватості у зв’язку з переважанням у горах щільних материн. порід і низьким рівнем сортованості матеріалу, який формує ґрунт. товщу. Переважання в горах схилів різної форми і крутизни зумовлює прискорений розвиток процесів схилової денудації, а також формування інтенсив. бокового внутр.- і підґрунт. геохіміч. відтоків. Унаслідок цього Г. ґ. мають малу грубизну ґрунт. профілю і постійне його оновлення за рахунок залучення в процеси ґрунтоутворення та вивітрювання нових шарів материн. порід, які більшою мірою збагачені первин. і меншою — вторин. мінералами. Характер. ознаками більшості Г. ґ. є слабка диференціація ґрунт. профілю, своєрідний гумус. стан. Кількість гумусу у Г. ґ. під трав’янистою рослинністю залежить від параметрич. показників вмісту фіз. глини та гідротерміч. умов, під лісовими ценозами — від співвідношення між лісовою рослинністю і трав’яним покривом, що визначається сприятливістю екол. умов для лісової флори. Так, накопичення гумусу у бурозем. опідзолених ґрунтах у межах Укр. Карпат не залежить від їхнього висотного положення. В межах одних висот, незалежно від материн. породи, крутизни схилу та його експозиції, вони мають різні критерії коефіцієнтів профільного накопичення гумусу і віднос. акумуляції гумусу. Специфічність Г. ґ. зумовлює своєрідні підходи до їхнього використання, зокрема при залученні до с.-г. виробництва необхідно враховувати високий рівень піддатливості процесам водної ерозії. Зважаючи на великі затрати коштів і ресурсів на оброблення, їхнє застосування економічно виправдане лише під високорентабельні багаторічні (цитрусові, виноград, плодові) та ефіроолійні культури. Необхідні відповідні заходи з охорони і систематич. догляду за лісовими насадженнями, правильна організація і нормування вирубок, оскільки розрідження гір. лісів порушує їхню ґрунтозахисну функцію; нормування випасу високогірських луків і степів для попередження руйнування ґрунт. покриву.

Завантажити статтю