ГІРЧА́К Євген Федорович (09. 02. 1898, с. Олексіївка побл. м. Юзівка, нині Донецьк — 27. 02. 1938, Москва) — радянський і компартійний діяч. У 1915 вступив до партії більшовиків. Закін. учител. семінарію. Протягом 1918– 20 воював у складі більшов. армії. Після закінче­н­ня Ін­ституту червоної професури у Москві (1925) направлений у роз­порядже­н­ня КП(б)У. Працював у Харків. окружкомі партії. Обраний чл. ЦК КП(б)У, був ред. його друк. органу ж. «Більшовик України». Брав активну участь у публіч. ви­ступах проти О. Шумського і М. Хвильового, під­тримував колиш. «боротьбістів» П. Любченка і А. Хвилю, критикував П. Постишева і М. Скрипника. У 1930–33 — за­ступник наркома освіти УСРР, водночас від 1930 входив до правлі­н­ня ВУСПП. У цей період ви­ступав проти П. Любченка і А. Хвилі, звинувачуючи їх у «потуран­ні націоналізму» та «націоналіст. контр­революції». Від 1933 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту рад. будівництва і права при Комуніст. академії у Москві. 14 грудня 1934 заарешт., 2 липня 1935 виключений з партії, 1 серпня 1935 за звинуваче­н­ням в участі у контр­рев. терорист. організації, що готувала терорист. акти проти керівництва комуніст. партії, засудж. до 10 р. по­збавле­н­ня волі. Під час від­бу­т­тя покара­н­ня як психічно хворий пере­ведений до Моск. обл. тюрем. лікарні. Роз­стріляний за «контр­рев. агітацію серед увʼязнених». У 1957 реабіліт. По­становою секретаріату ЦК КПУ 1989 посмертно від­новлений у партії.