Гладкий Микола Дмитрович

ГЛАДКИ́Й Микола Дмитрович (1885, містечко Борзна, нині місто Черніг. обл. — 1942?, м. Красноярськ, РФ) — мовознавець, поет. Брат Петра, чоловік Вероніки Гладких. Учасник 1-ї світової війни. Навч. в Університеті св. Володимира у Києві (1904–07; виключ. за участь у студент. заворушеннях) та Харків. університеті (1908–12). Згодом учителював у Житомирі, співробітничав з товариством «Просвіта», етногр. секцією Товариства дослідників Волині, був співзасн. житомир. видавництва «Струмок» (1911); друкував статті на пед. та психол. теми і поезії у ж. «Світло», «Маяк» (1913). Від серед. 1914 — у рос. армії, 1915 — у таборі військовополонених у м. Зальцведель (Німеччина), де під псевд. Микола Струмок публікувався в табір. укр. пресі, видав зб. віршів «На війні та в неволі» (1917). Осн. тема поезії Г. — протест проти братовбив. війни, туга за рідним краєм, пейзажна лірика («Згадки», «Мені знов сниться...», «В Карпатах»). Від 2-ї пол. 1917 жив у Петрограді (нині С.-Петербург), згодом — у Житомирі й Києві; працював у Генштабі армії УНР; 1927–30 — співроб. Інституту укр. наук. мови ВУАН, причетний до укладання кількатом. «Російсько-українського словника» (з якого було видано лише половину — т. 1–3, К., 1924–33). Автор та ред. словник. і правопис. праць з культури мови, стилістики, історії української мови. Уклав «Практический курс украинского языка» (Ж., 1918; К., 1924) для рос. шкіл. Переклав з рос. повість Марка Вовчка «Промітний Чміль» (1927). У 1930 заарешт. з політ. мотивів, відтоді вимушено проживав у Серед. Азії (Ташкент), 1937 повернувся на Пд. України, але невдовзі був знов ув’язнений і засланий до Сибіру. Реабіліт. 1989.

Рекомендована література

1. Врублевський В. Вчений трагічної долі // Комсомол. зірка. 1989, 26 січ.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю