Глазирін Володимир Львович

ГЛАЗИ́РІН Володимир Львович (24. 02. 1940, м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ) — архітектор. Нар. арх. України (2009). Канд. архітектури (1999). Дійсний член Української академії архітектури (2003). Державна премія РФ (1992). Член НСАУ (1965). Орден «За заслуги» 3-го (2013) та 2-го (2020) ступенів. Закін. Урал. політех. ін­ститут (Свердловськ, 1963). Кер. архіт.-кон­структор. майстерні (1962–72) і гол. арх. (1985–89) Ін­ституту «Челябінськцивіл­проект» (РФ); гол. арх. Челябінська (1972–85) та Одеси (1989–2004); в Одес. академії будівництва і архітектури: професор кафедри архітектури та містобудува­н­ня. Автор дослідж. з питань архітектури. Серед реалізов. проектів — театри драми у м. Магнітогорськ (1963– 67), Златоуст (1965–68) і Челябінськ (1973–83; Державна премія РФ, 1991); у Челябінську — житл. р-ни на Пн.-Зх. (1973–83) та на Комсомол. (1974–80) про­спектах, Палац піонерів і школярів (1973–77), Палац одружень (1973–78), проект центру міста та памʼятник академік І. Курчатову (обидва — 1986); проект фундації Між­нар. академії архітектури (шт. Флорида, США; 1993, 1-а премія); в Одесі — проект від­новле­н­ня істор. центру міста (1990, 1-а премія всесоюз. конкурсу), молитов. будинок християн-євангелістів (1992–97), школа реабілітації дітей-інвалідів (1993– 98), церква св. Тетяни та ректорат Одес. юрид. академії (2001– 04); проекти — від­новле­н­ня Спасо-Преображен. кафедрал. собору (2000), житл. комплексів «Срібні хмари» на вул. Ґенуезька, № 1; у Лузанівці, старообряд. церкви (усі — 2004); спів­авт. памʼятників — Й. Дерибасу (1984), О. Пушкіну (1999), Л. Утьосову (2000), дружині моряка, Б. Хмельницькому (обидва — 2002), В. Холодній (2003), «Апельсину, який врятував Одесу» (2004); монументи — заснува­н­ня міста «Золоте дитя» (1985; спів­авт. скульптор Е. Неізвєстний), Голокосту (2004; спів­авт. З. Церетелі).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю