ГЛІБОВИ́ЦЬКИЙ Микола Па­влович (09. 12. 1876 (за ін. даними — 1878), с. Черемхів, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл. — 18. 11. 1918, с. Лісна Слобідка, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.) — письмен­ник і громадський діяч. Походив з родини священиків. Закін. юрид. факультет Віден. університету. Був прихильником «старорусинів», з якими створив 1900 у Львові Рус. нар. партію. Під­тримував укр. нар. мову. 1907– 08 — посол до австр. парламенту; разом з чехами К. Крамаржем та Грібарем ви­ступив як ініціатор т. зв. неословʼян. руху, був одним з організаторів проведе­н­ня Всесловʼян. кон­гресу в Празі. На поч. 1-ї світової війни за­знав пере­слідувань з боку австр. влади за політ. пере­кона­н­ня, пере­бував у тюрмах і концтаборах. Ви­ступав із публіцист. ста­т­тями. Видав «Нарис історії політ­економії», брошуру «Наше прошлое и теперішное» (Л., 1904), був ред. Львів. москвофіл. провід. часописів «Галичанинъ» и «Рус­ское слово». Автор кн., написаних т. зв. язичієм: «Оповіда­н­ня й нариси» (1905), «Етюди й нариси» (1906; обидві — Львів). У кн. «За віру батьків» (Л., 1911) змалював життя галиц. селянства. Деякі твори за формою на­ближаються до поезій у прозі.