Глібовицький Микола Павлович
Визначення і загальна характеристика
ГЛІБОВИ́ЦЬКИЙ Микола Павлович (09. 12. 1876 (за ін. даними — 1878), с. Черемхів, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл. — 18. 11. 1918, с. Лісна Слобідка, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.) — письменник і громадський діяч. Походив з родини священиків. Закін. юрид. факультет Віден. університету. Був прихильником «старорусинів», з якими створив 1900 у Львові Рус. нар. партію. Підтримував укр. нар. мову. 1907– 08 — посол до австр. парламенту; разом з чехами К. Крамаржем та Грібарем виступив як ініціатор т. зв. неослов’ян. руху, був одним з організаторів проведення Всеслов’ян. конгресу в Празі. На поч. 1-ї світової війни зазнав переслідувань з боку австр. влади за політ. переконання, перебував у тюрмах і концтаборах. Виступав із публіцист. статтями. Видав «Нарис історії політекономії», брошуру «Наше прошлое и теперішное» (Л., 1904), був ред. Львів. москвофіл. провід. часописів «Галичанинъ» и «Русское слово». Автор кн., написаних т. зв. язичієм: «Оповідання й нариси» (1905), «Етюди й нариси» (1906; обидві — Львів). У кн. «За віру батьків» (Л., 1911) змалював життя галиц. селянства. Деякі твори за формою наближаються до поезій у прозі.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
