ГЛОБЕ́НКО Микола Микола­йович (справж. — Оглоблин; ін. псевд.: M. Sloboźanin, М. В-ський, М. Гальчук, М. Григорович, Т. Миколенко; 19. 12. 1902, с. Новогеоргіївське Купʼян. пов. Харків. губ., нині с. Новоєгорівка Дворічан. р-ну Харків. обл. — 29. 05. 1957, м. Сарсель, побл. Парижа, похов. у м. Мужен, департамент Примор. Альпи, Франція) — історик літератури, літературний критик, педагог. Дійсний член УВАН, НТШ (1950). Закін. Харків. ІНО (1928). Працював учителем на курсах українізації в Харкові; літ. ред. г. «Вісті» (від 1928), ж. «Пролітфронт» (від 1930), «Радянська література» (від 1932); у ред. УРЕ (1933; вид. заборон. після смерті М. Скрипника). На­прикінці 30-х рр. під керівництвом О. Білецького здійснював під­готовку матеріалів до хрестоматії з давньої історії укр. літ-ри. Одночасно викладав укр. літературу в Харків. худож. ін­ституті, Ін­ституті журналістики та Харків. університеті. 1941 залишився в окупов. німцями Харкові, працював у ред. г. «Нова Україна». 1943 ви­їхав до Німеч­чини. Пере­бував у таборі для пере­міщ. осіб (м. Ашаф­фенбурґ), де за­ймався літ. та освіт. діяльністю. Від 1947 — у Мюнхені: був ред. г. «Українська трибуна»; від 1948 — проф., 1953–55 — директор УВУ. Від 1949 — чл. редколегії ЕУ, роботу в якій продовжив після пере­їзду до м. Сарсель (1951), згодом був заст. гол. ред. У дослідж. укр. літ-ри 17–18 ст. показав, що вона є продовже­н­ням літ-ри княжої доби, а не наслідува­н­ням польс. літ-ри, як стверджувала рос. критика. Також ви­вчав історію укр. літ-ри 19–20 ст., зокрема творчість Т. Шевченка. Пере­кладач з рос. та польс. мов. Бібліо­графія праць Г., його вибр. твори опубл. у посмерт. зб. «Історико-літературні стат­ті» (Нью-Йорк; Париж; Мюнхен, 1958), «З літературної спадщини» (Париж, 1961).