ГЛУ́ЩЕНКО Микола Петрович (04(17). 09. 1901, м. Новомосковськ Катеринославської губ., нині Дні­пропетровської обл. — 31. 10. 1977, Київ) — живописець і графік, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1946). Народний художник УРСР (1963) та СРСР (1976). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1972). Державні нагороди. Член СХУ (1944). У 1919 мобілізований до армії А. Денікіна, інтернований у Польщі. Втік до Німеч­чини. Закінчив Берлінську вищу школу образотворчого мистецтва у Шарлот­тенбурзі (1924). До липня 1936 пере­бував за кордоном: 1918–25 — у Берліні, 1925–36 — у Парижі, де від­крив власне ательє і був ві­домим художником. Спілкувався із В. Вин­ниченком, І. Трушем. Працював у галузі станкового живопису, пере­важно у жанрах пейзажу, натюрморту, порт­рета. Учасник мистецьких ви­ставок від 1924. Персональні (бл. 50) — у Парижі (1926, 1928), Бухаресті (1930), Празі (1931), Львові (1935), Москві (1943, 1986), Києві (1949, 1958, 1976, 2001), Брюс­селі (1969). Ранні твори виконано у традиц. реаліст. манері, у пізніших роботах від­чувається вплив франц. постім­пресіоніст. школи живопису. Мистецтво Г. сповнене світла й оптимізму. Ві­домий також як рад. роз­відник «Ярема». У квітні 1940 ви­їхав до Німеч­чини на ви­ставку «Нар. творчість СРСР», отримав у подарунок від А. Гітлера альбом з його влас. акварелями і почесну грамоту від міністра закордон. справ Й. Ріб­бентропа. На 5 місяців раніше від Р. Зорґе пові­домив Й. Сталіна про під­готовку Німеч­чини до війни проти СРСР. Після 2-ї світової війни жив у Києві, де 1978 від­крито майстерню-музей митця. Роботи зберігаються у музеях України, Франції, США, Канади, Італії.