Гнєдов Василиск
ГНЄ́ДОВ Василиск (справж. — Василь Іванович; 06(18). 03. 1891, слобода Маньково-Березівська Донец. округу, Обл. Війська Донського, нині РФ — 05. 11. 1978, Херсон) — поет. Навч. у середньо-тех. училищі в Ростові-на-Дону (Росія, від 1906; виключ. з остан. класу «за шкідливий вплив на товаришів»), Чугуїв. військ. училищі (нині Харків. обл., 1916–17). Дебютував поемою «Зигзаг Прямой Средьмирный» та «паузною поезією» «Гуребка Прокленушков» (альманах «Дары Адонису», С.-Петербург, 1913, янв.) під псевд. Жозефіна Гант д’Орсайль. На поч. 1913 став одним із лідерів «Асоціації егофутуризму» (або «Інтуїтивна асоціація»); виступав на футурист. вечорах і диспутах із Д. Бурлюком, В. Хлєбниковим, В. Маяковським. Учасник 1-ї світової війни, більшов. перевороту 1917 у Москві. Видав зб. «Временник» (С.-Петербург, 1918, № 4), де опубл. свій вірш «Роют вам могилу боги» про рев. події тієї доби, а також твори В. Хлєбникова, М. Асєєва та ін. Творчість Г., спрямована у руслі європ. та рос. поет. і худож. авангарду, хоч і відповідала осн. принципам егофутуризму, проте тяжіла до кубофутуризму: експерименти в семантиці й синтаксисі, алогізми, моновірш, введення в тексти графіч. елементів, установка на «риму понять» (останню проголосив у маніфесті «Глас о согласе и злогласе» // «Грамоты и декларации русских футуристов», С.-Петербург, 1914). Автор кн. поезій «Гостинец сентиментам», «Смерть Искусству» (обидві — 1913), до останньої увійшла «Поэма конца» (складається з назви і чистої сторінки — своєрід. «маніфест» відречення від рац. смислу, повне заперечення мови), «Книга Великих» (1914, співавт.; усі — С.-Петербург). Вірш «Огняна свита» (1913) — перша спроба створення «егофутурньої пісні» українською мовою.
Рекомендована література
- Игнатьев И. Эго-футуризм. С.-Петербург, 1913;
- Философов Д. Василиск и Вилли // Речь. 1913, 10 нояб.;
- Муратов К. Д. Футуризм // История рус. лит-ры. Т. 4. Ленинград, 1983;
- Русские писатели (1800–1917): Биогр. слов. Т. 1. Москва, 1989.
Завантажити статтю
Людина 
