Гнів

ГНІВ  — емоція, що виникає у людини при наявності перешкоди на шляху задоволення потреби за умови психофізіологічної готовності до її подолання. Ч. Дарвін пов’язував експресивні прояви Г. з підготовкою організму людини до фіз. боротьби. У немовлят ця емоція виникає у відповідь на обмеження свободи рухів. Для переживання Г. характерною є концентрація уваги, всієї псих. діяльності на об’єкті, що його викликає. Сильний Г. призводить до втрати людиною здатності адекватно сприймати довкілля, передбачати наслідки власних дій і вчинків та контролювати їх. Г. належить до т. зв. фундам. емоцій. Його неконтрольовані мімічні прояви є вродженими і можуть бути описані таким чином: брови опущені і зведені так, що між ними з’являються вертикал. складки; верхні та нижні повіки напружені, через що очі здаються виряченими, або ж напружені нижні повіки піднімаються, а напружені верхні — опускаються; губи напружені і стулені так міцно, що ротова щілина нагадує пряму лінію, або ж куточки губ опущені; рот може бути квадратоподібно відкритим (як під час крику). Безпомилкове розпізнання Г. можливе лише за наявності всіх вказаних вище проявів; неповна його міміка сприймається неоднозначно. Інтенсивність переживання Г. може коливатися від легкого роздратування до шаленої люті.

Ф. Прокопович розглядав почуття або емоції як хвилювання, що виникають унаслідок певних (реальних чи уявних) впливів. Джерелом почуттів він вважав любов, що має дві властивості: бажати добра і не бажати зла. Відповідно до 1-го класу відносив любов та прагнення, занепокоєння або тривогу, надію та впевненість, задоволення, втіху, радість; до 2-го — ненависть, страх, розпач, Г., обурення, смуток, сором, співчуття. Почуття 1-го класу відображають прагнення волі людини до чогось доброго, 2-го — її відвертання від зла. Між ненавистю, Г., обуренням вбачав більше подібностей, ніж відмінностей. Різницею вважав лише те, що ненависть може бути без Г., але Г. без ненависті не буває. На його думку, Г. та ненависть викликають одні й ті ж чинники, але Г. виникає тоді, коли щось виявляється шкідливим не для когось, а для нас самих. До особливих факторів збудження Г. Ф. Прокопович відносив ті, що пов’язані з насильством над людиною, запереченням її права на автентичність: зневагу з боку інших, радість інших з її горя, перешкоджання «в досягненні того, до чого ми прямуємо з особливим зусиллям». Почуттям, протилежним Г. та ненависті, Ф. Прокопович вважав співчуття.

Завантажити статтю