Конституційний Суд України

КОН­СТИТУЦІ́ЙНИЙ СУД УКРАЇ́НИ (КСУ) — єдиний орган кон­ституційної юрисдикції в Україні, основним зав­да­н­ням якого є гарантува­н­ня верховенства Кон­ституції України як Основного Закону держави на всій території України. КСУ — вітчизн. варіант реалізації ідеї кон­ституц. контролю як ключового засобу правової охорони кон­ституції, що остаточно сформувалася ще під час прийня­т­тя перших кон­ституц. актів сучас. зразка в США та державах Зх. Європи. Це втіле­н­ня континентал. (європ., кельзенів.) моделі кон­ституц. правосу­д­дя, яка, поряд з ін. характер. ознаками, перед­бачає здійсне­н­ня кон­ституц. контролю спеціально створеним для цієї мети органом судової влади. КСУ засн. 1996 на під­ставі ухваленої 28 червня 1996 Кон­ституції України та Закону України «Про Кон­ституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 і є першим реально діючим органом кон­ституц. контролю в історії України. Попередні спроби, що робилися в цьому напрямі від кін. 1980-х рр., виявилися не­вдалими, оскільки ні Комітет кон­ституц. на­гляду УРСР 1989, ні КСУ, перед­бачений Законом України «Про Кон­ституційний Суд України» від 3 червня 1992, так і не були належно сформовані та не змогли роз­почати роботу. Разом з тим, цей час викори­стали науковці для удосконале­н­ня ідеї кон­ституц. контролю в Україні, об­ґрунтува­н­ня необхідності існува­н­ня КСУ для забезпече­н­ня демократизації нової незалеж. держави на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суд­дів, гласності, повного та всебіч. роз­гляду справ та об­ґрунтованості прийнятих ним рішень. Активну позицію з цього приводу за­ймав фактич. фундатор нац. кон­ституц. правосу­д­дя, перший Голова КСУ (за законом від 1992), ві­домий вчений-кон­ституціоналіст Л. Юзьков. Сучас. КСУ cкладається з 18-ти суд­дів, по 6 з яких при­значають Президент, ВР та зʼїзд суд­дів України строком на 9 р. без права при­значе­н­ня по­вторно. Суд­дею КСУ може бути громадянин України, якому на день при­значе­н­ня виповнилося 40 р., який має вищу юрид. освіту, стаж практич., наук. або пед. роботи за фахом не менше 10-ти р., володіє держ. мовою і проживає в Україні протягом остан­ніх 20 -ти р. КСУ очолює Голова, якого обирають серед суд­дів КСУ більшістю від його кон­ституц. складу. Головами КСУ від 1996 були: І. Тимченко (1996–99), В. Скомороха (1999–2002), М. Селівон (2002–05), І. Домбровський (2006–07), А. Стрижак (2007–10), А. Головін (2010–13), В. Овчаренко (2013–14), Ю. Баулін (від 2014). Голова організовує діяльність КСУ, але з врахува­н­ням принципу рівноправності суд­дів. При здійснен­ні кон­ституц. правосу­д­дя він не має пере­важаючих повноважень. Організац., наук.- екс­пертне, інформ.-довідк. та ін. забезпече­н­ня діяльності КСУ здійснює Секретаріат. З числа суд­дів створюють по­стійні комісії КСУ, що є допоміж. робочими органами з питань організації його внутр. діяльності.

До структури КСУ входять також 3 колегії (по 6 суд­дів КСУ кожна) для роз­гляду питань щодо від­кри­т­тя провадже­н­ня у справах за кон­ституц. по­да­н­нями та кон­ституц. зверне­н­нями. Справи по суті кон­ституц. по­дань та кон­ституц. звернень КСУ роз­глядає у формі пленар. засі­дань. На них він може утворювати тимчас. комісії для додатк. дослідж. питань, повʼязаних з кон­ституц. провадже­н­ням у справі, за участі фахівців у від­повід. галузях права. Окрім функції утвердже­н­ня верховенства Кон­ституції України, КСУ виконує також інтеграц., політ., арбітражну, правозахисну, стабілізуючу та ін. функції. Здійснюючи їх, він ухвалює ріше­н­ня та дає висновки у справах щодо кон­ституційності законів та ін. правових актів ВР і Президента України, актів КМ України, правових актів ВР АР Крим; від­повід­ності Кон­ституції України чин­них між­нар. договорів України або тих між­нар. договорів, які вносять до ВР України для на­да­н­ня згоди на їхню обовʼязковість; дотрима­н­ня кон­ституц. процедури роз­слідува­н­ня і роз­гляду справи про усуне­н­ня Президента України з поста у порядку імпічменту; офіц. тлумаче­н­ня Кон­ституції та законів України; від­повід­ності законо­проекту про внесе­н­ня змін до Кон­ституції України вимогам статей 157 і 158 Кон­ституції; поруше­н­ня ВР АР Крим Кон­ституції або законів України. Субʼєктами права на кон­ституц. по­да­н­ня щодо кон­ституційності законів та ін. правових актів є Президент України, не менш як 45 нар. депутатів України, Верхов. Суд України, Уповноважений ВР України з прав людини, ВР АР Крим. Окрім за­знач. субʼєктів, з приводу офіц. тлумаче­н­ня Кон­ституції та законів України до КСУ можуть звертатися також КМ України, ін. органи держ. влади, ВР АР Крим, органи місц. самоврядува­н­ня, громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юрид. особи. Порушувати пита­н­ня щодо кон­ституційності між­нар. договорів можуть лише Президент та КМ України, а з приводу імпічменту глави держави — виключно ВР України. КСУ роз­глядає справи в порядку кон­ституц. провадже­н­ня, правила якого ви­значено в законі про КСУ та регламенті, затв. ріше­н­ням КСУ. Ріше­н­ня і висновки КСУ рівною мірою обовʼязкові до викона­н­ня на всій тер. України, остаточні та не можуть бути оскарженими. Закони, ін. правові акти або їхні окремі положе­н­ня, ви­знані некон­ституційними, втрачають чин­ність з дня ухвале­н­ня КСУ ріше­н­ня про їхню некон­ституційність. Офіц. тлумаче­н­ня Кон­ституції та законів України, здійснене КСУ, обовʼязкове для усіх субʼєктів правоза­стосува­н­ня в Україні. З урахува­н­ням різних критеріїв та об­ставин, діяльність КСУ з моменту його заснува­н­ня можна поділити на декілька етапів (періодів). Період становле­н­ня (1997–99) характеризується по­ступ. накопиче­н­ням авторитету КСУ в су­спільстві, утвердже­н­ня його як єдиного органу кон­ституц. юрисдикції, арбітра між т. зв. гілками влади, субʼєкта захисту прав людини і громадянина. В цей період винесено низку важливих рішень, зокрема Ріше­н­ня КСУ від 23 червня 1997 № 2-зп/1997 у справі про акти органів ВР України, Ріше­н­ня КСУ від 25 грудня 1997 № 9-зп у справі за зверне­н­нями жителів м. Жовті Води (Дні­проп. обл.) щодо кон­ституц. права на судовий захист, де під­тверджено право кожного на захист його прав і свобод у судовому порядку, Ріше­н­ня КСУ від 25 листопада 1998 № 15-рп/98 у справі про платні мед. послуги, в якому дано принцип. правову оцінку механізму забезпече­н­ня права кожного на охорону здоровʼя, мед. допомогу та мед. страхува­н­ня тощо. Період утвердже­н­ня (1999–2003) характеризується високим рівнем авторитету КСУ, устале­н­ням його процедур, формува­н­ня базової практики, актив. посила­н­нями на правові позиції КСУ. Най­значущі у цей період — Ріше­н­ня у справі про смертну кару від 29 грудня 1999 № 11-рп/1999, яким фактично скасовано смертну кару як вид кримінал. покара­н­ня, Ріше­н­ня КСУ від 27 березня 2000 № 3-рп/2000 у справі про всеукр. референдум за нар. ініціативою, Ріше­н­ня КСУ від 17 жовтня 2002 № 17-рп/2002 у справі щодо повноважності ВР України. Період ослабле­н­ня (кін. 2003 — 2010) бере свій поч. 25 грудня 2003, коли було прийнято Ріше­н­ня № 22-рп/2003 у ві­домій справі щодо строків пере­бува­н­ня на посту Президента України. У цей період по­ступово знижувався авторитет КСУ. Під час рев. подій 2004, перманент. вибор. процесів, кон­ституц. реформи 2004–06, без­перерв. боротьби за повноваже­н­ня між органами держ. влади, політ. силами та їхніми пред­ставниками діяльність КСУ в сфері кон­ституц. контролю була малопомітною, а у деякі моменти фактично паралізованою. В таких умовах КСУ все ж вдалося ухвалити низку важливих рішень, серед них — Ріше­н­ня від 2 листопада 2004 № 15-рп/2004 у справі про при­значе­н­ня судом більш мʼякого покара­н­ня, де, зокрема, дано ви­значе­н­ня принципу верховенства права, Ріше­н­ня у справі про прийня­т­тя Кон­ституції та законів України на референдумі від 16 квітня 2008 № 6-рп/2008 щодо засад народо­вла­д­дя в Україні.

Най­складніший етап за час існува­н­ня КСУ — період залежності (2010–14), оскільки в цей час єдиний орган кон­ституц. юрисдикції в Україні не від­значався самост. позицією, практично не при­ймав рішень, що могли б суперечити політ. інтересам пред­ставників влад. вертикалі, формува­н­ня персонального складу КСУ надто часто зумовлювалося не критеріями професійності, а вимогами політ. доцільності. Цей етап роз­почався Ріше­н­ням від 6 квітня 2010 № 11-рп/2010 стосовно можливості окремих нар. депутатів України брати без­посередню участь у формуван­ні коаліції депутат. фракцій у ВР України, а Ріше­н­ня КСУ від 30 вересня 2010 № 20-рп у справі про дотрима­н­ня процедури внесе­н­ня змін до Кон­ституції України, яким ви­знано некон­ституц. Закон України «Про внесе­н­ня змін до Кон­ституції України» від 8 грудня 2004, на на­ступні роки стало ви­значал. для нац. правової системи, по суті, змінило кон­ституц. лад в Україні та, знач. мірою, при­звело до нівелюва­н­ня здобутих пере­ваг системи стримувань і противаг, механізмів обмеже­н­ня держ. влади тощо. Період від­новле­н­ня (від 2014) без­посередньо роз­почався після рев. подій 2013–14, поверне­н­ня до Кон­ституції України в редакції 2004 та частк. зміни персон. складу КСУ. Станом на 2014 КСУ ухвалено понад 300 рішень і висновків, більшість з яких стала знач. внеском в утвердже­н­ня на території України ідеалів демократії та кон­ституціоналізму. Водночас низка рішень КСУ негативно вплинула на процес укр. державотворе­н­ня, не сприяла утверджен­ню верховенства пра-ва і Кон­ституції України, авторитету КСУ. Для повноцін. поверне­н­ня належ. поваги до КСУ, його незалежності та впливовості необхідно провести реформи для запобіга­н­ня у подальшому таких явищ, як не­справедливість та змістовна суперечливість рішень КСУ; викори­ста­н­ня рішень КСУ як інструментів у політ. процесі; фактична від­сутність юрид. від­повід­альності за невикона­н­ня рішень КСУ; низька до­ступність кон­ституц. правосу­д­дя для громадян України (іноземців, осіб без громадянства, юрид. осіб, що не є субʼєктами владних повноважень) та ін. Для цього необхідно роз­робити від­повід­ну стратегію реформува­н­ня кон­ституц. правосу­д­дя на основі всебіч. аналізу кон­ституц.-правової доктрини, зарубіж. досвіду державотворе­н­ня та практики функціонува­н­ня кон­ституц. юстиції у державах різних правових сімей. При цьому за­провадже­н­ня лише одинар. реформ окремих ін­ститутів кон­ституц. юстиції без модернізації всього держ. механізму буде неефективним.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю