Гомосексуальність

Визначення і загальна характеристика

ГОМОСЕКСУА́ЛЬНІСТЬ (від гомо... і лат. sexualis, від sexus — стать) — одна із трьох сексуальних орієнтацій (поряд із гетеро- та бісексуальністю), для якої характерний потяг до пред­ставників своєї статі як сексуальних партнерів чи обʼєкта еротичного захопле­н­ня. Роз­різняють чоловічу і жіночу Г., при цьому остан­ню часто називають «лесбійським коха­н­ням» (від назви острова Лесбос, де народилася давньо­грецька поетеса Сапфо, яка присвятила свої вірші жіночому кохан­ню). Явище ві­доме з давніх часів й у багатьох народів. Збереглися свідче­н­ня про прояви Г. у народів давньої Месопотамії; трапляються згадки про неї в давньоєгипетській і давньо­грецькій міфологіях, давньокитайській літературі, правових кодексах Стародавньої Індії, Біблії.

Причини і форми Г. в різні періоди роз­витку того чи іншого народу були неоднаковими й залежали від рівня роз­витку су­спільства, народних вірувань, традицій тощо. У народів, що стояли на первісному рівні роз­витку, чоловічі гомосексуальні контакти мали ініціальний характер: дорослі чоловіки здійснювали з під­літками певні дії сексуального плану, які трактувалися як необхідні для пере­дачі чоловічого досвіду, набу­т­тя остан­німи статусу дорослого члена су­спільства, при цьому ігнорувалися особисті еротичні уподоба­н­ня. Гомосексуальні стосунки між чоловіками та юнаками у Давній Греції, на думку тогочасної аристократії, сприяли емоційному та інтелектуальному до­зріван­ню молодшого партнера. Саме такі вияви Г. від­ображені у творах давньо­грецьких поетів і філософів. Стосунки між дорослими чоловіками, а також чоловіків зі статевоне­зрілими хлопцями висміювалися й засуджувалися. Подібними до старо­грецьких були гомосексуальні стосунки між буд­дійськими монахами у Японії в 10 ст. (згодом — у середовищі воїнів). У Стародавньому Римі, особливо часів пізньої Республіки та Імперії, «грецьке коха­н­ня» вважалося ознакою морального роз­кладу й засуджувалося. Однак збереглись свідче­н­ня про захопле­н­ня чоловіками деяких пред­ставників тогочасної політичної і мистецької еліти.

З роз­витком юдаїзму, а згодом християнства та інших моноте­їстичних вірувань, поширилось сприйня­т­тя Г. як гріха. У різних релігіях у різні часи їхнього роз­витку міру тяжкості гріха оцінювали по-різному. З часом Г. у багатьох країнах почали трактувати не лише як гріх, а й як злочин проти су­спільства. У середні віки в Європі гомосексуалів засуджували до смертної кари (за­звичай їх спалювали на вогнищі). Лише у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст. у деяких країнах Європи, зокрема Австрії, Прусії, Франції, скасували смертну кару за содомію. У 18 ст. проведені перші дослідже­н­ня Г., яку тодішні лікарі кваліфікували як хворобу чи аномалію. З роз­витком психіатрії у 19 ст. Г. трактували як ро­зумовий роз­лад. Водночас на­прикінці 19 ст. зʼявилися публікації, у яких висловлювалися сумніви щодо ро­зумі­н­ня Г. як патології чи хвороби та заперечувалась думка про соціальну шкоду Г. Значне пошире­н­ня ґей-руху в 20 ст. спричинило роз­шире­н­ня наукових досліджень Г., що здійснюють у кількох напрямах, при цьому беруть до уваги біо­логічні (виявле­н­ня фактів гомосексуальної поведінки у тварин), психологічні (гіпотеза про бісексуальність людини), генетичні (припуще­н­ня про наявність гена Г.), гормональні (концентрація чи брак від­повід­них гормонів) і соціальні (вплив оточе­н­ня на сексуальну поведінку людини) аспекти.

Оскільки гомосексуали становлять меншість у су­спільстві, вони завжди за­знавали дис­кримінації. Під час нацистського панува­н­ня у Європі 1933–44 бл. 200 тис. гомосексуалів були ре­пресовані, значна частина з них стали жертвами жорстоких медичних екс­периментів. Памʼятники жертвам гомосексуальних ре­пресій встановлені в Амстердамі та м. Франкфурт-на-Майні (Німеч­чина). 1991 ВООЗ вилучила Г. із між­народної класифікації психіатричних і поведінкових роз­ладів, її стали кваліфікувати як варіант норми статевої поведінки, що не потребує медичного чи юридичного втруча­н­ня. Особи з гомосексуальною орієнтацією у більшості цивілізованих країн мають рівні права з особами гетеросексуальної орієнтації. У деяких країнах Західної Європи (Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія, Франція, Німеч­чина, Фінляндія, Люксембурґ, Словенія, Чехія, Швейцарія), а також Пн. і Пд. Америки, Африки прийняті закони, що до­зволяють одно­статевим парам вступати у від­носини т. зв. громадянського партнерства. Водночас в ін. державах за гомосексуальні звʼязки перед­бачена кримінальна від­повід­альність.

Від 19 ст. гомосексуали почали обʼ­єд­нуватись для боротьби за свої права та проти дис­кримінації у публічному і приватному житті. Нині одним із най­впливовіших світових центрів гомосексуального руху є Культурний та рекреаційний центр в Амстердамі, що роз­почав діяльність 1966. Від 70-х рр. 20 ст. ви­окремлюють поня­т­тя «ґеївська субкультура». Тема Г. різною мірою пред­ставлена у творчості значної кількості митців як гомо-, так і гетеросексуалів. Створено низку кінофільмів, зокрема кіно­стрічка «Горбата гора» 2006 отримала три премії «Оскар». Остан­нім часом зʼявилося багато публікацій, в яких на­звано десятки прі­звищ видатних діячів культури, літератури й мистецтва різних народів, що мали гомосексуальну схильність: Б. Чел­ліні, Дж. Бацці, К. Марло, Леонардо да Вінчі, Б. Мікеланджело, Ф. Бекон, Дж. Байрон, О. Вайлд, М. Пруст, Дж.-Р. Кіплінґ, В. Вітмен, П. Верлен, А. Рембо, А. Жид, Ж. Кокто, Т. Манн, М. Кузьмін, П. Чайковський, С. Дягілєв, С. Лифар, Е. Джон, Ґ. Стайн, В. Вульф, М. Цвєтаєва, С. Парнок та ін.

У Російській імперії і тій частині України, що входила до неї, чоловічі сексуальні контакти носили традиційно структурований характер через владні взаємини між господарем та його під­леглими, що мали місце у війську, монастирях, закритих на­вчальних закладах, вʼязницях тощо. Деякі елементи таких стосунків зберігалися й у радянський час. На поч. 20 ст. у великих містах поширилася гомосексуальна про­ституція. У Росії гомосексуальні стосунки офіційно заборонені за царюва­н­ня Петра І. Зі встановле­н­ням більшовицької влади почалося «сексуальне роз­кріпаче­н­ня», однак елементи жіночності в чоловіків гостро критикували як прояви «буржуазного націоналізму», натомість маскулин­ність у жінок оспівано в багатьох творах письмен­ників, художників, скульпторів. У 30-х рр. гомосексуалів від­правляли на примусове лікува­н­ня у психіатричні клініки або увʼязнювали. 1933 до Кримінального кодексу СРСР введено 122 ст., за якою добровільні статеві звʼязки між дорослими чоловіками вважалися поза законом, а порушників карали 5-річним увʼязне­н­ням у таборах і вʼязницях. Лесбі­йок від­правляли до психіатричних установ для примусового лікува­н­ня. Пізніше Г. використовували як спосіб залякува­н­ня й тиску на інакомислячих. Зі здобу­т­тям незалежності України кримінальну від­повід­альність за гомосексуальні звʼязки скасовано. Від 90-х рр. зʼявилася низка громадських організацій, зокрема «Ґей-альянс», «Ґей-Форум України», «Твоє життя», Інформаційно-освітній центр «Жіноча Громадська Мережа», Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для ґеїв і лесбі­йок «Наш світ»; засновано періодичні ви­да­н­ня, зокрема журнал «Один з нас», тематичні інтернет-сайти.

Літ.: L. Dowling. Hellenism and Homosexuality in Victorian Oxford. Ithaca; London, 1994; C. Spencer. Homosexuality: A History. London, 1995; Кон И. Лун­ный свет на заре. Лики и маски однополой любви. Москва, 1998; Клейн Л. Другая любовь. Москва, 2000; Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського. К., 2001; Кон И. Мужское тело в истории культуры. Москва, 2003; Сулима М. Грѣхи роз­маитїи: єпитимійні справи ХVІІ– ХVІІІ ст. К., 2005.

Л. В. Тарасьо

Завантажити статтю