ГОРДІЙЧУ́К Микола Максимович (09. 05. 1919, с. Чорнорудка, нині Ружин. р-ну Житомир. обл. — 02. 08. 1995, смт Буча Ірпін. міськради Київ. обл.) — музико­знавець. Батько О. Давидової, брат П. Гордійчука. Доктор мистецтво­знавства (1972), професор (1972). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1987). Член СКУ (1946). Премія ім. М. Лисенка (1986). Учасник 2-ї світової війни, бо­йові нагороди. Закін. Київське музичне училище (1940), Київ. консерваторію (1947). Від­тоді працював в ІМФЕ НАНУ (Київ): н. с. (1947–54), зав. від­ділів музики і муз. фольклору (1955–60) та музико­знавства (1974–90), заст. дир. з наукової роботи (1960– 73), проф.-консультант (1991– 95). Від 1974 — чл. Президії правлі­н­ня СКУ. Г. зробив значний внесок у муз.-істор. україністику; від­крив нові сторінки становле­н­ня і роз­витку укр. симф. музики; дослідив життя і творчість укр. композиторів Л. Дичко, М. Калачевського, М. Леонтовича, М. Лисенка, С. Людкевича, Б. Лятошинського, П. і Г. Майбород, Л. Ревуцького та ін.; роз­крив пита­н­ня звʼязків з Україною деяких зарубіж. композиторів, зокрема П. Чайковського. З ініціативи Г. було роз­почато вид. академ. багатотом. «Історії української музики» (голова редколегії перших чотирьох томів та автор багатьох роз­ділів), а також академ. багатотом. серії «Українська народна творчість». Г. уклав низку збірок укр. нар. пісень, упорядкував і під­готував до друку фольклорну спадщину М. Грінченка, П. Демуцького, М. Лисенка, П. Сокальського. Створив власну наук. школу музико­знавців-україністів.