Горний Артем Григорович

ГО́РНИЙ Артем Григорович (24. 03. 1912, с. Лезнево, нині у складі Хмельницького — 07. 01. 1986, Москва) — військовий право­знавець. Генерал-полковник юстиції. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Навч. на екон. факультеті Ін­ституту вод. транс­порту (не завершив на­вча­н­ня через хворобу), закін. Всесоюз. юрид. заоч. ін­ститут (Москва, 1949). У 1932–34 — на комсомол. роботі в Одесі та Він­ниці; 1934–36 — на службі у прикордон. військах, де закін. школу молодшого команд. складу; 1936–37 — ін­спектор від­ділу кадрів Вінн. обл. земел. упр.; від 1938 — пом. прокурора Він­ниці. У вересні 1939 мобіліз. до рад. армії, служив в органах військ. прокуратури. Під час війни був пом. військ. прокурора Крим., Пн.-Кавказ., Пд.-Сх., Сталінгр. фронтів, заст. військ. прокурора 4-го Укр. фронту. На Нюрнбер. процесі 1945–46 — пом. гол. обвинувача від СРСР. У повоєн. час служив на кер. посадах у військ. прокуратурах Прикарп. і Київ. військ. округів та Групи рад. військ у Німеч­чині; 1957–86 — гол. військ. прокурор. Г. очолив органи військ. прокуратури в період масової реабілітації жертв політ. ре­пресій, яку згодом вважав однією з найважливіших справ свого життя. Один із роз­робників й ініціатор прийня­т­тя першого «Положе­н­ня про військову прокуратуру» (1966), автор і спів­автор низки наук. праць, зокрема моно­графій «Основы советского воен­ного законодательства» (1966), «Социалистическая закон­ность и воинский правопорядок» (1973), «Командиру о воен­но-уголовном законодательстве» (1985), а також наук.-практ. коментарів до «Закону про кримінальну від­повід­альність за військові злочини» (1960, 1961, 1969, 1981, 1986).