Городище
ГОРОДИ́ЩЕ (1929–33 — Городище-Шевченківське) — місто Черкаської області, райцентр. Знаходиться на р. Вільшанка (притока Дніпра), за 64 км від обл. центру. Залізнична ст., автостанція. Має автобусне сполучення з містами Київ та Черкаси. Площа 21,6 км2. Насел. 15 645 осіб (2001, складає 91,4 % до 1989), переважно українці. Місто виникло на тер. давнього городища, рештки якого зберігалися до кін. 19 ст. Перша згадка про Г. датується 1494, коли воно було подароване Черкас. наміснику Климу Олександровичу. Згодом перейшло у власність графів Моравських, яким належало бл. 250 р. Поселення часто зазнавало ворожих нападів. 1527 спалене татарами, відродилося лише через 106 р. Після Люблін. унії 1569 Г. захопила Польща. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, у повстанні Коліївщина 1768. Від 1649 — сотенне містечко Черкас. полку. Після Андрусів. перемир’я 1667 Г. у складі Правобереж. України відійшло до Польщі. На Городищині діяли загони під командуванням кошового отамана І. Сірка. Від поч. 18 ст. — у власності князів Любомирських. Після 2-го поділу Польщі 1793 — волос. центр Черкас. пов. Рос. імперії. 1794 у м-ку налічувалося бл. 3,7 тис. жит., 1860 — 8 тис. Кількість насел. зростала за рахунок прийшлих селян, які працювали на видобуванні граніту й лабрадориту, на цегел., винокур. та ін. заводах. Лабрадорит з місц. родовища відвантажували в Одесу, С.-Петербург, міста Німеччини, Франції, США. 1848 брати К. і Т. Яхненки та П. Симиренко збудували тут одну з перших і найбільших у Рос. імперії цукроварень. 1876 побл. залізниці, спорудженої того ж року, збудовано ще один цукр. завод. 1887 завод Яхненків–Симиренка не витримав конкуренції та припинив існування. У ході воєн. дій 1918–20 влада у Г. неоднораз. змінювалася, лише 20 січня 1919 загони Червоної армії встановили рад. владу. 1923 на цукр. заводі відлили перший пам’ятник Т. Шевченку (скульпторка К. Терещенко), встановлений на Чернечій горі побл. м. Канів (нині Черкас. обл.). Від 1923 — райцентр Київ. губ., від 1925 — Черкас. округу, від 1932 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. Городищани потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Під час нім.-фашист. окупації (30 липня 1941 — 10 лютого 1944) у м-ку діяли партизан. з’єднання під командуванням капітана В. Щедрова, підпіл. група О. Коваля. Окупанти спустошили й зруйнували 51 будинок, 1369 жит. вивезли на примус. роботи до Німеччини, 369 закатували. Від 1956 — місто. Нині тут працюють маслозавод, хлібозавод, холодокомбінат, олійниця, хлібоприймал. підприємство. У Г. — 4 заг.-осв. школи, 5 дошкіл. закладів, ПТУ, с.-г. технікум ім. Л. Симиренка; ДЮСШ, спорткомплекс; Будинок для дітей і юнацтва, дит. школа мистецтв, 5 клуб. установ, 5 б-к, кінотеатр, Городищенський краєзнавчий музей, Ле Івана Городищенський літературно-меморіальний музей-садиба, Гулака-Артемовського С. літературно-меморіальний музей; 7 мед. закладів. Є відділ. 3-х банків, готель. Виходить г. «Вісник Городищини». На тер. міста — місц. значення заповідні урочища Монастирок, Хвилинка, Цареві Яри. Серед пам’яток архітектури — Михайлів. церква (1844), вироб. приміщення цукрокомбінату (1876). Встановлено пам’ятник Т. Шевченку, погруддя С. Гулака-Артемовського (скульпторка Г. Кальченко) та монумент на честь воїнів 2-ї повітр. армії 1-го Укр. фронту. У Г. народилися ґрунтознавець, академік АН Білорус. РСР І. Гаркуша, фахівець у галузі садівництва і плодоовочівництва, академік УААН М. Артеменко, д-ри н. біолог О. Мережко, хімік Л. Проценко, фахівець у галузі вет. медицини О. Щербина, завідувач кафедри графіки Київ. політех. інституту, фахівець у галузі нарис. геометрії та тех. креслення І. Могильний; поет-байкар П. Гулак-Артемовський, композитор і співак С. Гулак-Артемовський, драматург І. Тогобочний; художник С. Лисенко; Герої Рад. Союзу М. Василенко, М. Мамай, І. Медвідь, І. Ус та ін. У місті побували Т. Шевченко (1843 та двічі влітку 1859), народоволець І. Желябов, історик М. Костомаров, громад. діяч та вчений М. Драгоманов; 1870–73 жив етнограф П. Чубинський.
Г. В. Коровіцький, В. О. Лисенко
Фотоілюстрації
Населені пункти 
