фон Гофманнсталь Гуґо

фон ГО́ФМАННСТАЛЬ Гуґо (von Hofmannsthal Hugo; 01. 02. 1874, Відень — 15. 07. 1929, Родаун, передмістя Відня) — австрійський поет, драматург, есеїст. Учасник 1-ї світової війни. Вивчав право та філологію у Віден. університеті (1892–1900). Друкуватися почав у 15 р. під псевд. Лоріс Меліков. У Відні очолював групу молодих літераторів, які тяжіли до неоромантизму, символізму; співпрацював із часописами, які видавав С. Ґеорге. Г. — творець витонч. мелодій. поезії; у ній переважають декадент. відчуття смерті, меланхолійність, настрої вичерпаності цивілізації, передані засобами імпресіоніст.-романт. мистецтва (символами, образами, кольорами і звуками). На противагу пануючим натураліст. тенденціям сповідував культ краси, насолоди, відхід у світ «чистого мистецтва», інтерес до вічних проблем життя, особливо в ранніх одноакт. віршов. п’єсах, напис. у стилі М. Метерлінка: «Gestern» («Вчора», 1891), «Der Tor und der Tod» («Шаленець і смерть», 1893), «Die Frau im Fenster» («Жінка у вікні», 1898), «Keiser und die Hexe» («Кайзер і відьма», 1900), «Das kleine Welttheater» («Маленький світовий театр», 1903). У драмі «Der Tod des Tizian» («Смерть Тіціана», 1892) та лірич. творах «Ausgewählte Gedichte» («Вибрані вірші», 1903), «Gesammelte Gedichte» («Зібрання віршів», 1907) поруч із песиміст. настроями виражено мрії про повноцінне життя. Тематика творів першого періоду складається з альтернатив «життя і смерть», «життя і мистецтво». Програмним у розробленні теорії нім. неоромантизму був трактат Г. «Der Dichter und diese Zeit» («Поет і наш час», 1907). Після духов. і твор. кризи (бл. 1900) почався новий період творчості письменника. Г. — блискучий інтерпретатор сюжетів антич. трагедії у стилі діонісій. начала Ф. Ніцше, естетизації, неврастенізації на межі 19–20 ст., нар. театру й духов. містерій австр. барок. театру та старої віден. комедії як опору розпаду європ. культур. традиції («Оdipus und die Sphinx» — «Едіп і Сфінкс», 1906). Співпрацював із Р. Штрауссом над створенням нової форми муз. театру, написав лібрето до опер композитора: «Аріадна на Накосі» (1903), «Електра» (1904), «Кавалер троянд» (1911), «Жінка без тіні» (1919), «Єгипетська Гелена» (1928), «Арабелла» (1929) та ін. (входять до репертуару театрів світу, зокрема Зальцбур. театр. фестивалю). У творчості остан. періоду Г. наслідував П. Кальдерона. У стилізаціях під середньовічні містерії посилено песиміст. настрої: «Jedermann» («Ім’ярек», 1911), «Das Salzburger grosse Welttheater» («Зальцбурзький великий театр життя», 1922). У комедіях «Der Schwierige» («Важкий характер», 1921), «Der Unbestechliche» («Непідкупний», 1923) показано втрату життєвих вартостей аристократ. суспільством. Центр. метафора — світ як сцена, на якій люди грають ролі, відведені їм Всевишнім. У містких алегоріях, властивих поетиці бароко, Г. представляє все людство. Більшов. переворот 1917 у Росії сприйняв вороже, що знайшло відображення у драмі «Der Turm» («Башта», 1925). Г. протиставив мирному затиш. життю дійсність, насичену політ. подіями. Вираженням кризи зх.-європ. культури позначена також настроєва проза Г.: оповідання «Reitergeschichte» («Історія вершника», 1899), «Das Marchen der 672 Nacht» («Казка 672 ночі», 1920), «роман виховання» «Andreas oder die Vereinigten» («Андреас, або Об’єднані», 1922) та численні есе, статті на культурол. тематику у зб. «Unterhaltungen über die literarische Gegenstände» («Розмови про літературу», 1904), «Berührung der Sphären» («Доторкання до сфер», 1931). Ці твори зберегли актуальність. Г. був знайомий з І. Крушельницьким, який переклав і уклав збірку його творів «Лірика» (Л., 1930). Укр. мовою окремі сонети Г. переклали Д. Павличко, а також М. Орест, М. Фішбейн, Ю. Бедрик (вміщені у «Антології зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя», К., 2002).

Рекомендована література

1. B. Kobel. Hugo von Hofmannsthal: Bibliographie. Berlin; New York, 1972;
   Google Scholar Internet
2. T. Günther. Hofmannsthal: ein Brief. München, 2004.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю