ГРИНЬКО́ Григорій Федорович (18(30). 11. 1890, с. Штепівка Харків. губ., нині Лебедин. р-ну Сум. обл. — 15. 03. 1938, Москва) — державний і громадський діяч. Навч. у Моск. та Харків. університетах (1909–13), виключений з них за участь у рев. соціаліст. русі і від­даний у солдати. Під час 1-ї світової війни — у складі діючої рос. армії. Восени 1917 повернувся в Україну, став чл. лівої течії УПСР, яка у серпні 1919 остаточно оформилася в Укр. КП (боротьбисти). Очолював Закордон­не бюро боротьбистів у Москві, пред­ставляв їх у складі ВУЦВК, РНК УСРР та ЦВК РСФРР і СРСР (1919–20). Один з ініціаторів створе­н­ня спіл. з більшовиками Всеукр. рев. комітету (грудень 1919) та ріше­н­ня Укр. КП щодо обʼ­єд­на­н­ня з більшовиками. Наполягав на тому, що УСРР має зберігати свою екон. автономію. 1920–22 — Нарком освіти України. У своїй діяльності враховував особливості укр. культури. Очолюваний ним Комісаріат був центр. політ. ін­ституцією під час українізації. Провів реформу освіти, яка радикально від­різнялася від рос.: пере­творив університети на ін­ститути нар. освіти, створив систему соц. вихова­н­ня та професій. освіти з вузькою спеціалізацією професій. шкіл, технікумів, ін­ститутів. Реформи діяли 1920–32. У 1923–25 — голова Київ. губвиконкому. На 4–9-у Всеукр. зʼ­їздах обирався чл. ВУЦВК. Член бюджет. комісії ЦВК СРСР (від квітня 1923), наради при ЦВК зі зміцне­н­ня рад (від 1924), Ради національностей ЦВК СРСР (від 1925). Був прийнятий до КПУ(б), 1924–27 — чл. її ЦК. 1925–26 — голова Держплану при РНК УСРР, 1926–29 — за­ступник голови Держплану СРСР, 1929–30 — за­ступник наркома землеробства СРСР, 1930–37 — Нарком фінансів СРСР. 1934 на 8-му зʼ­їзді ВКП(б) обраний кандидатом у члени її ЦК. Під час єжов. терору 1937 заарешт. у справі т. зв. правотроцькіст. блоку. У березні 1938 на показовому суді засудж. до страти як «фашист. шпигун». Реабіліт. 1959.