ГРИ́НЬОХ Іван (псевд.: Всеволод, Герасимівський, Данилів, І. М. Настасин, І. В. Діброва, І. М. Коваленко; 28. 12. 1907, с. Павлів, нині Радехів. р-ну Львів. обл. — 14. 09. 1994, м. Наринґ побл. Мюнхена, Німеч­чина, похов. у місцевості Оліфант, шт. Пенсильванія, США) — церковний і політичний діяч. Дійсний член НТШ. Закін. Львів. богослов. академію (1930), навч. в Ін­нсбруц. (д-р богословʼя, 1933) та Мюнхен. (1933–34) університетах, Париз. катол. ін­ституті (1934). Рукопоклад. на священика у вересні 1932 І. Бучком. 1935–39 — викладач і духівник Львів. богослов. академії, ред. місячника «Лицарство Марії». Від 1941 — військ. капелан укр. легіону «Нахтіґаль». 1943–44 як чл. референтури зовн. звʼязків Центр. Проводу ОУН вів пере­говори з польс. під­пі­л­лям, румунами й угорцями, домігся пере­мирʼя між угор. армією та УПА. Від 1944 — засн., віце-президент УГВР; як уповноважений для контактів із нацистами про стан політвʼязнів домігся звільне­н­ня С. Бандери, Я. Стецька, А. Мельника. Автор проектів «Універсал УГВР» і «Присяга вояка УПА». Емігрувавши, очолював Закордон­не пред­ставництво УГВР (1946– 83), Укр. товариство закордон. студій у Мюнхені (1956–90). Ген. вікарій єпархії у Зх. Німеч­чині. 1946–48 — проф. Укр. катол. семінарії у м. Єленя Ґура (Польща), 1948–50 — у Кулемборзі (Нідерланди); також проф. УВУ в Мюнхені, від 1963 — ново­створ. Укр. катол. університету у Римі, спів­роб. і дорадник Йосифа Сліпого. Від 1969 — голова Укр. богослов. наук. товариства. При­знач. 1978 до Консисторії Львів. архієпархії, від 1982 — патріарший митрат-архімандрит. Поборник помісності і сх. орієнтації УГКЦ, зокрема Києво-Галиц. патріархату; автор нарисів «Дектрет про східні церкви — омана чи обман?» та «Православʼя і католицтво». 1992 від­відав Україну при пере­похован­ні Йосифа Сліпого.