ГРО́ЗІН Борис Дмитрович (04(16). 10. 1898, Київ — 22. 10. 1962, там само) — матеріало­знавець. Доктор технічних наук (1950), професор (1951). Член-кореспондент АН УРСР (1939). Державні нагороди СРСР. Закін. Київ. політех. ін­ститут (1930). Під час навч. працював в екс­перим. від­ділі технол. кафедри. Від 1933 — нач. сектору метало­знавства НДІ хім. машинобудува­н­ня, водночас — консультант на київ. під­приємствах. Від 1935 — в Ін­ституті буд. механіки АН УРСР (нині Ін­ститут механіки НАНУ, Київ): від 1944 — завідувач від­ділу метало­знавства та контакт. міцності; 1941–44 — на заводі авіамоторів (м. Уфа, Башкорто­стан, РФ). Викладав у Київ. ін­ституті цивіл. повітр. флоту (1947–49), Ін­ституті легкої промисловості (Київ, 1951–57). Наукові праці присвячені міцності і пластичності металів, довговічності й надійності машин, роз­роблен­ню нових технол. процесів у машинобудуван­ні. Досліджував антифрикційні чавуни, зноше­н­ня зубчатих коліс, механізм деформації поверх­невих шарів металу. Сконструював ряд машин і механізмів, які за­стосовують у різних галузях промисловості.