Громадська думка

Визначення і загальна характеристика

ГРОМА́ДСЬКА ДУ́МКА  — сукупність загальнови­знаних і узвичаєних у певному су­спільстві уявлень, оцінок, суджень щодо су­спільно значущих явищ, подій, особистостей, про­блем тощо. Поня­т­тям «Г. д.» оперують в соц. науках, політ. і масових комунікаціях у різних значе­н­нях і контекс­тах. Умовно ви­значають два під­ходи до про­блеми Г. д.: перший — як до соц.-психол. феномену, другий — як до культурно-істор. явища. Г. д., яка може мати явний або прихов. характер, формується у конкрет. сусп. організмі стихійно або цілеспрямовано. У різних групах населе­н­ня вона виникає на основі різних ступенів по­інформованості, рівня роз­витку сусп. сві­домості, осібних корпоратив. інтересів, під впливом нейтрал. чи такої, що містить певну оцінку, пропагандист. (агітац.) інформації або під дією певних міфологем, стереотипів масової сві­домості чи сугестив. впливу окремих осіб або груп — політ., культур., реліг. та ін. спрямува­н­ня. Ви­вче­н­ня Г. д. є одним із гол. зав­дань приклад. соціології, що ґрунтується на статист. методах у досліджен­ні сусп. життя. Соціол. опитува­н­ня є вагомою складовою частиною системи соц. управлі­н­ня. Викори­ста­н­ня їх результатів, що мають емпірич., доказовий і систематизов. характер, до­зволяє точніше ви­значати стан су­спільства, і, перед­усім, стан Г. д., яку роз­глядають як у межах цілої, держ., цивілізац. спільноти (зокрема Г. д. в Україні, Г. д. в Європі), так і використовуючи це поня­т­тя стосовно різних сусп. груп — соц., демо­граф., профес., регіон. та ін. (Г. д. молоді, Г. д. держ. службовців, Г. д. на Волині тощо).

Формува­н­ня тих чи ін. сусп. уявлень залежить від форм, змісту, засобів пошире­н­ня соц. інформації. Значні зміни у самій природі сусп. сві­домості спричиняє роз­виток інформ. технологій, масових комунікацій, зокрема зро­ста­н­ня кількості ЗМІ (насамперед електрон.). На­ближе­н­ня роз­винутих країн до параметрів т. зв. інформ. су­спільства висуває нові вимоги до традиц. соц. ін­ститутів влади, еліти, громадян. волевиявле­н­ня. Поряд із поня­т­тями соц. від­повід­альності та соц. регулюва­н­ня дедалі актуальнішими стають поня­т­тя соц. технологій, комунікатив. стратегій тощо. Мас­штабні транс­формації, які від­буваються у сучас. су­спільстві, свідчать, що Г. д., як один із механізмів сусп. самовід­творе­н­ня і саморегулюва­н­ня, є явищем історичним. Культурно-iстор. зміни характерні не лише для змісту Г. д., до якого від­носять предмет суджень, їх характер і способи вираже­н­ня, але й для принципів її формува­н­ня, соц. ролі та значе­н­ня у житті су­спільства. Утвердже­н­ня Г. д. як самост. сусп. ін­ституту, що має оформлені й легітимізов. засоби впливу на сусп. життя, нерозривно повʼязане з докорін. змінами в роз­витку європ. цивілізації на межі 18–19 ст. Лібералізм, ін­ститут громадянства, демократія як сусп. лад, республіка як форма державності, парламентаризм як форма правлі­н­ня ґрунтуються на колектив. волевиявлен­ні мас в усіх принцип. пита­н­нях сусп. життя, що закономірно призводить до під­вище­н­ня ролі Г. д., забезпечує її певними важелями й механізмами реалізації у сусп. практиці. Роз­виток демократії актуалізував про­блеми побудови громадян. су­спільства, забезпече­н­ня прав меншостей. Ви­окремле­н­ня про­блеми Г. д. у самост. предмет дослідже­н­ня й осмисле­н­ня є наслідком зрушень у структурі сусп. від­носин, сусп. сві­домості та комунікації, своєрід. «пов­ста­н­ня мас» (Х. Ортеґа-і-Ґас­сет), характер. у 20 ст. перед­усім для євроатлант. і євразій. цивілізацій. Якщо у 19 ст. від­бувалася своєрідна емансипація Г. д., ви­зна­н­ня вирішал. значе­н­ня у житті спільноти її принцип. положень, то 20 ст. дало приклади, з одного боку, диктату Г. д. у її примітив., дегуманізов. формах, з ін. — мас­штаб. маніпулюва­н­ня нею в практиці тоталітар. режимів.

Механізми формува­н­ня і реалізації Г. д. у житті соціуму значною мірою залежать від держ. устрою, ладу і політ. режиму тієї чи ін. країни. Пере­бува­н­ня більшої частини України протягом майже цілого сторіч­чя в складі СРСР стало ви­значал. чин­ником формува­н­ня Г. д. її населе­н­ня стосовно су­спільно значущих явищ і подій. Утверджені в масовій сві­домості стереотипи «великої батьківщини», «ворогів народу», «простої людини», «загниваючого Заходу» і понині опосередковують сприйня­т­тя реалій сьогоде­н­ня знач. частиною населе­н­ня країни. Динаміч. і формотвор. чин­никами становле­н­ня Г. д. є вплив на неї духовно-інтелектуал. еліти — інтелігенції. При цьому активність самої інтелігенції може бути про­владною або опозиційною. Послабле­н­ня силового тиску з боку комуніст. режиму при­звело до появи у 60-х рр. опозиц. чи такої, що не збігалася з офіц. комуніст. пропагандою, Г. д. укр. інтелігенції. Ця Г. д. зна­йшла своє художньо і концептуально оформлене вираже­н­ня, зокрема, в таких культур. явищах тієї доби, як роман «Собор» О. Гончара, праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, «Право жити» Ю. Бадзьо. Своєрідним феноменом періоду т. зв. за­стою (70-і — 1-а пол. 80-х рр.) стала Г. д., що формувалася і поширювалася неофіц., прихов. ка­налами. Звичай обговорювати найважливіші про­блеми «на кухні» хоч і затримав, але не пере­шкодив ви­зріван­ню антикомуніст. і нац.-патріот. на­строїв та прагнень. Тим часом офіц. рад. пропаганда, яка втратила ка­нали сполуче­н­ня з живою Г. д. насел. СРСР, ставала чимраз менш ефективною і впливовою. Інтерес до теор. і практ. питань формува­н­ня Г. д. роз­винувся в основному в часи «пере­будови», а особливо — в умовах проголоше­н­ня незалежності України та впровадже­н­ня у життя су­спільства демократ., ліберал. уявлень, норм та ін­ституцій. Роз­виток ЗМІ та формува­н­ня нової політ. системи су­спільства вимагають опанува­н­ня сучас. методами соц. регулюва­н­ня, ви­вче­н­ня на­строїв та вподобань населе­н­ня і виробле­н­ня дієвих засобів впливу на них. Поряд із ви­вче­н­ням нових соц. технологій, вітчизняні фахівці у галузі масових комунікацій дедалі частіше звертаються до поня­т­тя «паблік рілейшнз», яким соціологи країн Заходу оперують для по­значе­н­ня феномену Г. д. та цілого комплексу повʼязаних з нею явищ і про­блем.

Літ.: Горшков М. К. Обществен­ное мнение: История и современ­ность. Москва, 1988; Кушерець B. I. Формува­н­ня громадської думки. К., 1990; Обществен­ное мнение и власть: механизмы взаимодействия. К., 1993.

М. М. Ро­зумний

Завантажити статтю