Громадська думка

Визначення і загальна характеристика

ГРОМА́ДСЬКА ДУ́МКА  — сукупність загальновизнаних і узвичаєних у певному суспільстві уявлень, оцінок, суджень щодо суспільно значущих явищ, подій, особистостей, проблем тощо. Поняттям «Г. д.» оперують в соц. науках, політ. і масових комунікаціях у різних значеннях і контекстах. Умовно визначають два підходи до проблеми Г. д.: перший — як до соц.-психол. феномену, другий — як до культурно-істор. явища. Г. д., яка може мати явний або прихов. характер, формується у конкрет. сусп. організмі стихійно або цілеспрямовано. У різних групах населення вона виникає на основі різних ступенів поінформованості, рівня розвитку сусп. свідомості, осібних корпоратив. інтересів, під впливом нейтрал. чи такої, що містить певну оцінку, пропагандист. (агітац.) інформації або під дією певних міфологем, стереотипів масової свідомості чи сугестив. впливу окремих осіб або груп — політ., культур., реліг. та ін. спрямування. Вивчення Г. д. є одним із гол. завдань приклад. соціології, що ґрунтується на статист. методах у дослідженні сусп. життя. Соціол. опитування є вагомою складовою частиною системи соц. управління. Використання їх результатів, що мають емпірич., доказовий і систематизов. характер, дозволяє точніше визначати стан суспільства, і, передусім, стан Г. д., яку розглядають як у межах цілої, держ., цивілізац. спільноти (зокрема Г. д. в Україні, Г. д. в Європі), так і використовуючи це поняття стосовно різних сусп. груп — соц., демограф., профес., регіон. та ін. (Г. д. молоді, Г. д. держ. службовців, Г. д. на Волині тощо).

Формування тих чи ін. сусп. уявлень залежить від форм, змісту, засобів поширення соц. інформації. Значні зміни у самій природі сусп. свідомості спричиняє розвиток інформ. технологій, масових комунікацій, зокрема зростання кількості ЗМІ (насамперед електрон.). Наближення розвинутих країн до параметрів т. зв. інформ. суспільства висуває нові вимоги до традиц. соц. інститутів влади, еліти, громадян. волевиявлення. Поряд із поняттями соц. відповідальності та соц. регулювання дедалі актуальнішими стають поняття соц. технологій, комунікатив. стратегій тощо. Масштабні трансформації, які відбуваються у сучас. суспільстві, свідчать, що Г. д., як один із механізмів сусп. самовідтворення і саморегулювання, є явищем історичним. Культурно-iстор. зміни характерні не лише для змісту Г. д., до якого відносять предмет суджень, їх характер і способи вираження, але й для принципів її формування, соц. ролі та значення у житті суспільства. Утвердження Г. д. як самост. сусп. інституту, що має оформлені й легітимізов. засоби впливу на сусп. життя, нерозривно пов’язане з докорін. змінами в розвитку європ. цивілізації на межі 18–19 ст. Лібералізм, інститут громадянства, демократія як сусп. лад, республіка як форма державності, парламентаризм як форма правління ґрунтуються на колектив. волевиявленні мас в усіх принцип. питаннях сусп. життя, що закономірно призводить до підвищення ролі Г. д., забезпечує її певними важелями й механізмами реалізації у сусп. практиці. Розвиток демократії актуалізував проблеми побудови громадян. суспільства, забезпечення прав меншостей. Виокремлення проблеми Г. д. у самост. предмет дослідження й осмислення є наслідком зрушень у структурі сусп. відносин, сусп. свідомості та комунікації, своєрід. «повстання мас» (Х. Ортеґа-і-Ґассет), характер. у 20 ст. передусім для євроатлант. і євразій. цивілізацій. Якщо у 19 ст. відбувалася своєрідна емансипація Г. д., визнання вирішал. значення у житті спільноти її принцип. положень, то 20 ст. дало приклади, з одного боку, диктату Г. д. у її примітив., дегуманізов. формах, з ін. — масштаб. маніпулювання нею в практиці тоталітар. режимів.

Механізми формування і реалізації Г. д. у житті соціуму значною мірою залежать від держ. устрою, ладу і політ. режиму тієї чи ін. країни. Перебування більшої частини України протягом майже цілого сторіччя в складі СРСР стало визначал. чинником формування Г. д. її населення стосовно суспільно значущих явищ і подій. Утверджені в масовій свідомості стереотипи «великої батьківщини», «ворогів народу», «простої людини», «загниваючого Заходу» і понині опосередковують сприйняття реалій сьогодення знач. частиною населення країни. Динаміч. і формотвор. чинниками становлення Г. д. є вплив на неї духовно-інтелектуал. еліти — інтелігенції. При цьому активність самої інтелігенції може бути провладною або опозиційною. Послаблення силового тиску з боку комуніст. режиму призвело до появи у 60-х рр. опозиц. чи такої, що не збігалася з офіц. комуніст. пропагандою, Г. д. укр. інтелігенції. Ця Г. д. знайшла своє художньо і концептуально оформлене вираження, зокрема, в таких культур. явищах тієї доби, як роман «Собор» О. Гончара, праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, «Право жити» Ю. Бадзьо. Своєрідним феноменом періоду т. зв. застою (70-і — 1-а пол. 80-х рр.) стала Г. д., що формувалася і поширювалася неофіц., прихов. каналами. Звичай обговорювати найважливіші проблеми «на кухні» хоч і затримав, але не перешкодив визріванню антикомуніст. і нац.-патріот. настроїв та прагнень. Тим часом офіц. рад. пропаганда, яка втратила канали сполучення з живою Г. д. насел. СРСР, ставала чимраз менш ефективною і впливовою. Інтерес до теор. і практ. питань формування Г. д. розвинувся в основному в часи «перебудови», а особливо — в умовах проголошення незалежності України та впровадження у життя суспільства демократ., ліберал. уявлень, норм та інституцій. Розвиток ЗМІ та формування нової політ. системи суспільства вимагають опанування сучас. методами соц. регулювання, вивчення настроїв та вподобань населення і вироблення дієвих засобів впливу на них. Поряд із вивченням нових соц. технологій, вітчизняні фахівці у галузі масових комунікацій дедалі частіше звертаються до поняття «паблік рілейшнз», яким соціологи країн Заходу оперують для позначення феномену Г. д. та цілого комплексу пов’язаних з нею явищ і проблем.

Завантажити статтю