Громадські організації

ГРОМА́ДСЬКІ ОРГАНІЗА́ЦІЇ  — обʼ­єд­на­н­ня громадян для задоволе­н­ня і захисту своїх закон­них соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Вони є стрижнем громадян. су­спільства, витлумаченого як сукупність соц. та екон. кодексів та ін­ституцій, від­окремлених від держави. Діяльність Г. о. регулюється Кон­ституцією України, Законами України «Про обʼ­єд­на­н­ня громадян» (1992), «Про благодійництво та благодійні організації» (1997), «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (1997), «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998) та ін.

Різноманіт. структурами, які можна в певному сенсі вважати за прототипи Г. о., життя насел. території сучас. України було охоплено ще з ран­ньомодер. часу. Серед найважливіших — братства (Львівське, 1585; Городоцьке, 1591; Київське, 1615; Луцьке, 1617), які опікувалися церк. справами, створювали брат. школи, та цехи — професійні організації ремісників однієї або кількох споріднених спеціальностей у містах, зав­да­н­ням яких було забезпече­н­ня виключного права виробництва у місті й захист інтересів своїх членів.

У межах Рос. імперії, до складу якої входила значна частина укр. земель, в 2-й пол. 18 ст. почали виникати учені та благодійні товариства, масон. ложі тощо. Роз­квіт цих організацій припадає на перші (ліберальні) роки царюва­н­ня Олександра І. Проте ним 1822 діяльність усіх таєм. т-в, зокрема й масон. лож, було заборонено. На території України від 1821 діяло Пд. товариство декабристів, яке вже після поразки ви­ступу декабристів у С.-Петербурзі під­няло пов­ста­н­ня (придушене 3 січня 1826). У 1823 виникло таємне Товариство зх. словʼян, яке у вересні 1825 обʼ­єд­налося з Пд. товариством. На Прав­обережну Україну також поширювалася діяльність низки польс. таєм. т-в, члени яких брали участь у під­готовці пов­стань 1831 та 1863.

Під час царюва­н­ня Миколи І до­зволялося функціонува­н­ня тих т-в, які були далекі від будь-якої політ. мети, а заснува­н­ня кожного з них потребувало спец. імператор. до­зволу. Зокрема 1829 в Одесі було засн. Товариство с. господарства Пд. Росії, яке мало на меті під­вищити продуктивність рільництва й тварин­ництва, поширювати агроном. та зоотех. зна­н­ня. Водночас на серед. 1840-х рр. припадає заснува­н­ня таєм. Кирило-Мефодіїв. братства в Києві (роз­громлене 1847), члени якого (В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та ін.) перед­бачали боротьбу проти самодержавства та кріпос. права, утворе­н­ня федерації словʼян. республік з центром у Києві.

Під час ліберал. реформ Олександра ІІ у 1860-х рр. право до­зволяти створе­н­ня благодій. т-в було пере­дане МВС, а вчених т-в — університетам. 1897 право до­зволу на заснува­н­ня низки т-в отримали і місц. губернатори. Це значно збільшило число Г. о., серед яких, однак, пере­важну частину складали різні с.-г., благодійні та тверезості товариства.

На­прикінці 1850-х рр. у Полтаві, Києві, Харкові, Одесі, С.-Петербурзі (утвор. колиш. членами Кирило-Мефодіїв. братства), Чернігові, Єлисавет­граді (нині Кірово­град) почали виникати напів­легал. обʼ­єд­на­н­ня укр. інтелігенції — громади, діяльність яких мала нац.-культурницьке та громад.-політ. спрямува­н­ня. Громадівцями в різні часи були В. Антонович, О. Андрієвський, Ф. Вовк, Л. Глібов, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кониський, О. Лазаревський, М. Лисенко, Д. Овсянико-Куликовський, О. Потебня, брати Тобілевичі та ін. Їхня практична діяльність полягала в заснуван­ні неділ. шкіл з українською мовою на­вча­н­ня, ви­дан­ні популяр. брошур, ви­вчен­ні та популяризації духов. спадщини українського народу тощо. Валуєв. циркуляр 1863, закри­т­тя неділ. шкіл та адм. висла­н­ня загальмували діяльність громад, яка від­новилася лише на поч. 1870-х рр. На цей час припадає створе­н­ня поряд із т. зв. старою громадою в Києві «молодої» громади, більшість діячів якої від­значалася с.-д. по­глядами. Громадівці через поліційні умови не мали усталеної про­грами й організацій. форм, їхні засі­да­н­ня здебільшого маскувалися під дружні зу­стрічі. Зокрема як легал. прикри­т­тя для своєї наук. і просвітниц. праці стара київ. громада використовувала у 1873– 76 Пд.-Зх. від­діл Рос. геогр. товариства (закритий 1876 разом з появою Емського указу), згодом зосереджувалася на україно­знав. праці, органом якої став ж. «Кіевская старина» (1882– 1906). У 1890-х рр. разом із певною лібералізацією сусп. атмо­сфери діяльність громад знову по­жвавилася, від­булася консолідація «старих» і «нових» громад. 1897 в Києві з ініціативи В. Антоновича та О. Кониського був проведений зʼїзд членів громад, що заснував Заг. укр. без­партійну демократичну організацію (діяла до 1917). Паралельно роз­почався процес творе­н­ня політ. структур. У 1890-х рр. діяло Братство тарасівців (серед членів — Б. Грінченко, І. Липа, М. Міхновський), метою якого було нац. визволе­н­ня українців, федеративна пере­будова держав, до складу яких входили укр. землі, пошире­н­ня вжива­н­ня української мови. Засн. 1897 харків. студент. громада створила 1900 першу укр. політ. партію на Над­дні­прянщині — РУП (від 1905 — УСДРП; діячі: Д. Антонович, М. Русов, М. Міхновський, М. Порш), яка спершу ви­ступала за само­стійність України, а згодом пере­йшла на позиції федералізму.

Роз­шире­н­ня політ. свобод після проголоше­н­ня «Маніфесту про вдосконале­н­ня державного порядку» Миколи ІІ від 17(30) жовтня 1905 при­звело до появи роз­галуженої мережі наук. т-в, «Просвіт», громад. клубів, укр. ко­оперативів, т-в самопомочі тощо. Однак діяльність багатьох цих організацій було припинено на поч. 1-ї світової війни. Інтенсивне творе­н­ня Г. о. від­булося під час визв. змагань 1917–21. У березні 1917 засн. Товариство шкіл. освіти, яке не лише сприяло українізації гімназій у часи УНР і Геть­манщини, але й зуміло забезпечити продовже­н­ня роботи укр. серед. шкіл (приватних) в умовах денікін. окупації; 1918 — Укр. червоний хрест та УАН (діють і нині) та багато ін.

В умовах від­носно ліберал. Австро-Угор. монархії на зх.-укр. землях існувала свобода створе­н­ня Г. о. Тут діяли товариства «Січ» (від 1868), «Академ. кружок» (від 1870), «Дружеский лихвар» (від 1871), літ.-наук. Товариство ім. Шевченка (від 1873; у 1892 реорганіз. у НТШ) тощо. На поч. 20-го ст. українці Галичини й Буковини вже мали роз­галужену мережу Г. о. практично в усіх сферах сусп. життя. Значна частина з них продовжила діяльність і на укр. землях, що 1920–39 входили до складу Польщі.

Певний про­стір для неконтрольованої владою діяльності Г. о. в УСРР (наук., літ., мист., ко­оперативні та ін.) зберігали до кін. 1920-х рр. Однак згодом більшість цих організацій було ліквідовано, а ті поодинокі, що залишено (ВУАН, Укр. червоний хрест тощо) — одержавлено. Водночас від­бувався процес творе­н­ня і пошире­н­ня мережі рад. Г. о. (комсомол, піонерія, комітети незамож. селян, Спілка во­йовничих без­вірників, ДТСААФ тощо). Після при­єд­на­н­ня до УРСР 1939 зх.-укр. земель мережу традиц. організацій тут так само було ліквідовано упродовж кількох тижнів.

Кон­ституція СРСР 1977 (ст. 51) та Кон­ституція УРСР 1978 (ст. 49) ви­знавали право громадян на обʼ­єд­на­н­ня в Г. о., які оголошувалися важливою частиною політ. системи. Але водночас було встановлено їх утворе­н­ня від­повід­но до потреб комуніст. будівництва. Г. о. поділялися на масові (комсомол, проф­спілки, кооп. організації), творчі (спілки письмен­ників, художників, композиторів тощо) та добровільні (наук., наук.-тех., оборон­ні товариства тощо). Діяли також обʼ­єд­на­н­ня у сфері між­нар. звʼязків, зокрема й числен­ні «товариства дружби», та боротьби за мир.

При цьому певний ступінь самодіяльності (у жорстко ви­значених межах) допускався лише у роботі творчих спілок і частини добровіл. т-в. Членство у масових організаціях було фактично обовʼязковим для певних верств населе­н­ня (у проф­спілках — для всіх працюючих, у комсомолі — для молоді віком від 14-ти до 28-ми р.; навіть членство в Т-ві порятунку на водах і в Червоному хресті було обовʼязковим для низки під­приємств і установ — залежно від спущеної «згори» роз­нарядки). Натомість ті організації, які виникали справді внаслідок ініціативи «знизу», або ліквідовували (напр., Клуб творчої молоді в Києві, що діяв на поч. 1960-х рр.), або ставили під контроль офіц. організацій (популяр. в 1970–80-і рр. клубами самодіял. пісні опікуватися доручили комсомолу).

Від­так, коли з роз­витком процесів горбачов. «пере­будови» почали виникати числен­ні нові Г. о., їх спершу було на­звано «неформальними». Водночас Законом СРСР «Про вибори» від 1988 офіц. Г. о. СРСР, зокрема й КПРС, було на­дано право обирати 750 з 2250-ти нар. депутатів СРСР. Саме за квотами Г. о. нар. депутатами СРСР стали пред­ставники укр. творчої та наук. інтелігенції Б. Олійник та Б. Патон (обидва — від КПРС), О. Гончар (від СП СРСР), Є. Станкович (від СК СРСР) та ін. Ві­домими «неформальними» обʼ­єд­на­н­нями періоду «пере­будови» були Укр. культурол. клуб у Києві (1987), культурол. Товариство Лева у Львові (1988), екол. рух «Зелений світ», товариство захисту колиш. вʼязнів тоталітар. режиму «Меморіал». Засн. у лютому 1989 Товариство української мови ім. Т. Шевченка стало першою «неформальною» всеукр. організацією, яку було офіц. зареєстровано РМ УРСР і яка від­так одержала право висувати кандидатів на вибори нар. депутатів УРСР та депутатів місц. рад у березні 1990. На поч. 1989 роз­почався процес створе­н­ня всеукр. заг.-політ. організації «НРУ за пере­будову» (спершу — під поміркованим гаслом «допомогти КПРС у здійснен­ні пере­будови»). Однак протягом кін. 1989 — поч. 1992 від­булося пере­творе­н­ня РУХу в альтернативну щодо КПРС політ. силу (від 1992 — політ. партія).

Від поч. 1990-х рр. кількість Г. о. в Україні почала стрімко зро­стати. 1991 діяло бл. 300, 1996 — понад 12 тис., 2000 — бл. 27-ми тис. Одночасно у серед. 1990-х рр. зʼявилися т. зв. «ресурсні центри» — Г. о., метою діяльності яких є на­да­н­ня послуг та різного роду без­кошт. допомоги ін. Г. о. Нині залежно від території, на яку роз­по­всюджується діяльність Г. о., вирізняються обʼ­єд­на­н­ня громадян з місц., всеукр. та між­нар. статусом. Всеукр. та між­нар. статус мають 8 % організацій, пере­важна ж більшість — місцеві. Проте часто це зумовлено не характером діяльності, а простішим процесом юрид. реєстрації. Найбільше Г. о. функціонує у Києві (14 % від заг. кількості), Львові та Львів. обл.

Завантажити статтю