Громницький Павло Антонович
ГРОМНИ́ЦЬКИЙ Павло Антонович (03(15). 12. 1889, с. Громниця Катеринослав. губ. — 23. 08. 1977, Прага) — живописець. Навч. у майстерні В. Сєрова у С.-Петербурзі, у С.-Петербур. АМ (кл. І. Рєпіна). Учасник визв. змагань. Після 1-ї світової війни через табір інтернов. укр. вояків у м. Німецьке Яблонне (нині м. Яблонне, Чехія) 1919 дістався до Праги. Продовжив навч. у приват. школі художника Ф. Енгельмюллера, в якій згодом посів посаду асист., потім — в Укр. студії пластич. мистецтва. 1922 виїхав до Парижа. До 1925 навч. у майстерні А. Матісса, з яким у міжвоєнний період підтримував особисті контакти. 1926–27 здійснив студійні подорожі до Італії, Індії, Тибету, Японії, США, на запрошення короля працював у Норвегії. 1928 повернувся до Праги. 1945 був примусово вивезений до СРСР, де отримав рад. громадянство і служив у рад. армії. До Праги повернувся 1952 і жив до кінця життя. Один із найвідоміших митців міжвоєн. Праги. Персон. виставки — у Парижі (1925), Відні, Празі, Свиднику (Словаччина, 1989). Автор портретів — І. Франка, Т. Шевченка, «Сім’я художника» (1933), І. Горбачевського (1935), Олександра Олеся (1941; 1944, подарував 1967 СПУ), М. Горової (1965), а також пейзажів і натюрмортів, виконаних переважно в імпресіоніст. стилі. На поч. 1930-х рр. створив два монум. краєвиди Татрів для інтер’єру санаторію в м. Стари Смоковец (Словаччина). Низку пейзажів Гуцульщини у серед. 1930-х рр. закуплено для Парламенту Чехо-Словаччини. Автор проекту пам’ятника О. Духновичу в м. Пряшів (Словаччина, 1963). Твори зберігаються у Слов’ян. б-ці в Празі (три акварелі — «Німецьке Яблонне. Сірий день у таборі», «Німецьке Яблонне. Табір», «Старий Сміховський цвинтар. Прага», усі — 1920), Музеї укр. культури у Свиднику, музеях України, Франції, Норвегії, США.
Рекомендована література
- Пачовський В. Перша виставка культурно-освітніх надбань таборів УГА в Ч.С.Р. // Укр. скиталець. Відень, 1923, 15 жовт.;
- Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. Прага, 1942;
- Горова-Мишанич М. Гори мої, гори. К.; Нью-Йорк, 2000.