Василій (Богдашевський)

ВАСИ́ЛІЙ (Богдашевський Дмитро Іванович; 19. 10. 1861, Волинь — 25. 02. 1933, Київ) — церковний діяч РПЦ і богослов. Доктор богослов’я (1904). Почес. чл. Моск. (1914), Петрогр. та Казан. (1915) духов. академій. Церк. нагороди. Закін. Київ. духовну академію (1886). Працював у ній (від 1887): від 1890 — доцент кафедри історії філософії, від 1897 — на каф. Св. Письма, від 1902 — екстраординар. проф., від 1905 — позаштат. ординар. проф., від 1907 — штат. проф., від 1912 — засл. ординар. проф., 1914– 20 — ректор. Висвяч. 1910 на ієрея, протоієрея; 1913 прийняв чернецтво, піднес. у сан архімандрита. Від липня 1914 — настоятель Києво-брат. богоявлен. монастиря. Від серпня 1914 — єпископ Канівський, 1-й вікарій Київ. єпархії. 1920 керував панахидою в Софій. соборі у Києві в річницю смерті Т. Шевченка, про що митрополит Василь (Липківський) згадував: «це був єдиний випадок, коли тихонівський єпископ правив з українським духовенством». У лютому 1921 очолив Перекладацький комітет, який готував укр. переклади богослужеб. текстів. Вів непримиренну боротьбу з обновленством в Україні. 4 квітня 1923 ув’язнений, засланий до Зирян. краю на два роки. Франц. академія подала протест. Згодом у проповідях В. звучали заклики до обновленства. Від 1925 — архієпископ Канівський. Жив у Київ. брат. монастирі. Автор дослідж. «О взаимном отношении философии и естествознания» (1894), «Из истории греческой философии» (1898), «О церкви» (1904), «О причинах благотворительности» (1908), «О причинах современного неверия» (1910; усі — Київ).

Завантажити статтю