Василь (Липківський)

Визначення і загальна характеристика

ВАСИ́ЛЬ (Липківський Василь Костянтинович; 07(20). 03. 1864, с. Попудня Липовец. пов. Київ. губ., нині Монастирищен. р-ну Черкас. обл. — 27. 11. 1937, Київ) — церковний діяч УАПЦ. Канд. богословʼя (1889). Закін. Київ. духовну академію (1889). Від­тоді — викладач училища у м. Шпола (нині Черкас. обл.), згодом — нар. школи у Черкасах. 1891 висвяч. на священика, при­знач. у м. Липовець (нині Вінн. обл.): настоятель Липовец. собору, одночасно — ін­спектор духов. шкіл. Від 1903 — директор Київ. церк.-учител. школи, 1905 звільнений через під­тримку поширеної в той час ідеї від­новле­н­ня незалеж. від Москви укр. Церкви. Ви­ступив також за рішучі реформи Церкви. При­значений настоятелем Покров. церкви у перед­місті Києва, священик Соломʼян. церкви у Києві, одночасно працював богословом у київ. училищах. У квітні 1917 обраний головою Зʼ­їзду духовенства і мирян, на якому ухвалено автокефалію УПЦ. У листопаді цього ж року заснував братство «Воскресі­н­ня» (згодом Всеукраїнська православна церковна рада, ВПЦР). У квітні 1919 з ініціативи В. скликано 2-у ВПЦР. 9 травня 1919 від­правив у Микіл. військ. соборі в Києві першу службу українською мовою. Від липня 1919 — настоятель Софій. собору. Брав активну участь у заснуван­ні укр. парафій, пере­клав з грец. на укр. повний чин Літургії св. Іоана Златоустого (1920), «Чин всюношної служби» (1923), «Мінею» (спів­авт.; опубл. 1927). За українізацію Церкви рос. єпис­копат в Україні по­збавив В. сану. Однак ВПЦР на Всеукр. церк. соборі 1921 обрала його кандидатом на митрополита УАПЦ. У жовтні у Софій. соборі Києва від­булася хіротонія В., яка по­значила «самосвятський роз­кол» в Україні — процес створе­н­ня УАПЦ. В. за­провадив низку реформ, осн. увагу присвячуючи богослужін­ню українською мовою, об­стоюючи автокефальність і наголошуючи на соборноправності організації Церкви; допустив у Церкву одружених єпис­копів. У лютому 1926 ВПЦР за під­писом В. вислала меморандум Царгород. патріархові Василію ІІІ, в якому ви­ступила проти на­да­н­ня автокефалії Православ. Церкві у Польщі й заявила про від­родже­н­ня УАПЦ в Україні. У липні–вересні В. увʼязнений. У березні 1927 склав заяву перед пред­ставниками уряду УСРР про лояльність до рад. влади. На Всеукр. православ. церк. соборі 17 жовтня 1927 під тиском ГПУ по­збавлений сану митрополита. Мешкав у перед­місті Києва, у цей час написав 7-томну «Історію Української Православної Церкви» (збереглася у списках; опубл. 7-й роз­діл — «Від­родже­н­ня Української Церкви», Він­ніпеґ, 1961). Заарешт. 12 жовтня 1937, звинувач. як кер. націоналіст. організації, яка ставила за мету від­окремле­н­ня України від Росії і створе­н­ня самост. держави. Роз­стріл. у Лукʼянів. вʼязниці Києва. Автор теол. праць «Православна Церква українського народу» (1951), «Від­родже­н­ня церкви в Україні 1917–30» (Торонто, 1959), «Від­родже­н­ня Української Церкви» (1961). Посмертно ви­дано «Листи Митрополита Василя Липківського до о. Петра Маєвського» (1953; 1969; 1988), «Проповіді на нєділі і свата. Слово Христовє до Українського народу» (1969). У м-ку Бавнд Брук (шт. Нью-Джерсі, США) митрополиту встановлено памʼятник (1986, скульптор П. Капшученко). На символ. могилі В. на Лукʼянів. кладовищі (Київ) встановлено хрест.

Літ.: Зінченко А. Визволитися вірою: Життя і дія­н­ня Митрополита Василя Липківського. К., 1997; До 140-річчя від дня народже­н­ня митрополита УАПЦ Василя Липківського // Наша Віра. 2004. № 4.

С. І. Білокінь

Завантажити статтю