Конфедерація
Визначення і загальна характеристика
КОНФЕДЕРА́ЦІЯ (від. лат. confoederatio — спілка, об’єднання) — об’єднання або союз держав, за якого країни, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою самостійність, мають власні вищі й місцеві органи влади, управління та правосуддя. Для координації спіл. дій чл. К. формують об’єднані органи, які функціонують лише у певному порядку й з певною метою. Юрид. основа К. — договір, укладений державами-союзниками. Цей договір (або серія угод) не є осн. законом (конституцією), а за своєю природою належить до категорії міжнар. (міждерж.) угод. Участь у К. зв’язує її чл. знач. комплексом зобов’язань. Причому К. може впливати не тільки на зовн. політику, а й держ. лад, внутр.-політ. стан країн, що входять до неї. Так, Союзні збори — орган Нім. конфедерації, яка існувала від 1815 до створення Нім. імперії, — приймали рішення, що зобов’язували союзників до ухвалення конституцій, видання законів стосовно прав підданих тощо. Зберігаючи державність, учасники К. відмовляються від самост. вирішення низки політ. питань. У відання К. зазвичай передають розгляд питань оборони, фінанс. політики, митної справи, спіл. участі у міжнар. відносинах, зокрема К. Сенеґамбія забезпечувала єдине проведення зовн. політики держав, які входили до неї. Для цих союзів характерне створення об’єднаних ЗС. Можливий високий ступ. спільності у сфері кредитно-грош. системи, уніфікація правових систем, статусу особистості й ін. інститутів, регульов. держ. правом. К. не має держ. органів, оскільки вона не є державою. Конфедеративні установи — своєрідні органи міжнар. об’єднання, сформов. за принципом делегації, а не у результаті виборів, проведених за участі громадян. У К. немає парламенту в прямому значенні цього слова: чл. колегіал. органів конфедератив. союзу — не депутати, оскільки представляють не громадян, а інтереси держав-союзників. На відміну від депутатів парламенту, делегати у складі союз. органів завжди зв’язані обов’язк. інструкціями, отриманими від своїх держав, і позбавлені права ухвалювати рішення на влас. розсуд. К. мають у цілому заслужену репутацію нестійких, короткочас., перехід. держ. об’єднань: вони або передують створенню федерацій, об’єднанню тер. під єдиною унітар. державністю, або завершуються їхнім розпадом. Строк існування відомих К., як правило, не перевищував декількох десятків років, окрім Швейцарії (1291–1787), Нідерландів (1580–1795) і давніх союзів (Мор. союз грец. полісів, Делоський союз та ін.). К. були Пн.-Амер. штати, Гондурас, Нікараґуа й Сан-Сальвадор, Рейнська конфедерація, Німеччина, Югославія в 1992, Сенеґамбія. Із поняттям «К.» також можна співвіднести ЄС.
Завантажити статтю
