Концевич Євген Васильович
Визначення і загальна характеристика
КОНЦЕ́ВИЧ Євген Васильович (05. 06. 1935, с. Млинище, нині Житомир. р-ну Житомир. обл. — 21. 07. 2010, Житомир) — прозаїк, перекладач. Член НСПУ (1964). Всеукр. премія ім. І. Огієнка (1999). Орден «За мужність 3-го ступеня (2005). Навч. у Житомир. пед. інституті (1963–65). Від 1952 через нещасний випадок був прикутий до ліжка. Від 2002 — заступник гол. ред. ж. «Косень». Друкувався від 1957. Підтримував дисидент. рух, 1972 під час обшуку в нього вилучено 17 документів самвидаву, після чого не мав змоги друкуватися. У творчості возвеличував людей сильної волі, громадян. і особистий обов’язок, любов до природи, життя, непримиренність до зла, егоїзму. У його перекл. з російської мови вийшли повість Б. Камова «Партизанськими стежками Гайдара» (1967), роман А. Калініна «Бийте, дзвони!» (1969), оповідання П. Краснова «Міст» (1987); із польс. — зб. оповідань М. Домбровської «Сільське весілля» (1970) і «Дике зілля» (1988; спільно з О. Медущенко-Кривенко; усі — Київ).
Додаткові відомості
- Основні твори
- Дві криниці. К., 1964; 1990; Йдучи вулицею. К., 1985; Тутешня кава: Ст., есеї, спогади. Ж., 2000; Вона йшла усміхнена: Новели. Оповідання. Етюди. Ж., 2002; Голубко моя сиза. К., 2003; Чому вона мовчить? Ж., 2003; Мамо!.. Мамочко!.. Прокинься!!!: Новели. Ж., 2004; Клекіт глухоти: Зібр. Ж., 2010.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
