ВЕ́ЙНБЕРҐ Борис Петрович (20. 07(01. 08). 1871, м. Петергоф, нині Петродворець Ленінгр. обл., РФ — 20. 04. 1942, Ленін­град, нині С.-Петербург) — геофізик. Син П. Вейнберґа. Доктор фіз. н. (1907). Закін. С.-Петербур. університет (1893), залиш. для під­готовки до професор. зва­н­ня. 1898– 1906 — приват-доцент Новорос. (Одеса) та 1906–09 — С.-Петербур. університетів; 1909–24 — ординар. проф. Томського технол. ін­ституту; 1924–40 — у Пулков. обсерваторії; 1940–42 — у НДІ земного магнетизму (Ленін­град). Наукові дослідже­н­ня у галузі земного магнетизму, гляціології, геліофізики та геліотехніки. 1905 ви­вчав альп. льодовик Хінтерайс у Пд. Тіролі (Австрія). 1909–24 організував 23 екс­педиції, зокрема першу в світі геомагнітну екс­педицію в Арктику (1909), геомагнітні дослідж. Сибіру та Монголії; 1910 очолював екс­педицію з ви­вче­н­ня льодовиків Алтаю. Ініціатор створе­н­ня у Томську НДІ приклад. фізики, Ін­ституту дослідж. Сибіру, Сибір. вищих жін. курсів. Один із засн. сибір. гляціолог. школи. Створив один із найкращих проектів соняч. двигуна, вина­йшов сонячні парові котли та опріснювачі, а також вагон на магніт. подушці (магнітоплан).