Вексельний обіг

ВЕ́КСЕЛЬНИЙ О́БІГ  — рух векселів у сфері обігу як грошових документів. Виникаючи на основі комерц. кредиту, В. о. розширює його рамки і виносить сферу застосування за межі відносин між окремими галузями виробництва, безпосередньо пов’язаних між собою. Однак і В. о. має обмеження, зумовлені самим характером комерц. векселя як приват. боргового зобов’язання, зокрема він може обертатися лише в обмеженому колі, що обізнане про взаємну платоспроможність. Ця обмеженість В. о. зумовлює необхідність заміщення приват. комерц. векселів банків. білетами.

Як боргове грошове зобов’язання вексель має ряд суттєвих особливостей, гол. з яких є абстрактність, оскільки, виникнувши на основі конкрет. угоди, вексель від неї відокремлюється й існує як самостій. договір.

У світ. практиці В. о. регламентується законами і положеннями, що базуються на міжнар. вексел. праві, яке передбачає досить ліберал. процедуру їх випуску, зокрема для цього не вимагається ні держ. реєстрації векселя, ні спец. захисту його бланку, ні поперед. умов його появи. Від учасників угоди, укладеної з використанням векселя, вимагається лише наявність у них право- і дієздатності.

На території України перші векселі з’явилися ще у 18 ст., і, з розвитком капіталіст. відносин, набули певного поширення (припинили обіг після більшов. перевороту 1917). З переходом до НЕПу систему комерц. кредитування із застосуванням векселів було тимчас. відновлено, однак згодом вона була остаточно скасована у результаті проведення кредит. реформи 1930. Того ж року, з метою уніфікації порядку випуску й обігу векселів у різних країнах, у Женеві була підписана Міжнар. конвенція про векселі, до якої СРСР приєднався через кілька років, одночасно затвердивши «Положення про переказний та простий вексель» (1937). Незважаючи на це, у внутр. обігу векселі в СРСР до 1990 майже не використовувалися, хоча й знаходили застосування у зовн. торгівлі. В Україні векселі були легалізов. постановою ВР від 17 червня 1992 «Про застосування векселів у господарському обороті України». Важливим кроком у становленні нормативно-правового забезпечення В. о. стало також прийняття спіл. постанови КМ та НБУ від 10 вересня 1992 «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків», якою були встановлені правила виготовлення і використання вексел. бланків, чітко регламентов. їхній вигляд, а також обов’язк. умови, що можуть бути підставою для видачі векселя, зокрема було визначено, що використовувати векселі і бути учасниками В. о. можуть тільки юрид. особи — суб’єкти підприємниц. діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. Крім того, було зазначено, що векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, окрім векселів Міністерства фінансів, НБУ та комерц. банків України. 5 квітня 2001 Президент України підписав прийнятий ВР Закон «Про обіг векселів в Україні», що визначає особливості, пов’язані з В. о., який полягає у видачі векселів, здійсненні операцій з ними та виконанні зобов’язань у госп. діяльності. Відповідно до цього закону видавати векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи або ж надані послуги, а використання його як внеску до статут. фонду забороняється. Платіж за векселем на території України може здійснюватися у безготівк. формі. Від 1 січня 2002 набувати права за векселем можуть і фіз. особи (не обов’язково підприємці), відтак стало можливим під час купівлі будь-якого товару просто виписати вексель.

Питання опротестування векселів і звернення стягнення на векселедавців та ін. зобов’язаних за векселями осіб регулюються законами України «Про нотаріат» і «Про виконавче провадження».

Завантажити статтю