Великодержавність
ВЕЛИКОДЕРЖА́ВНІСТЬ — політологічний термін, що характеризує тип політичного мислення та зовнішньополітичну діяльність окремих держав, властивість цих держав впливати на стан міжнародних відносин і на розвиток ситуації у різних регіонах світу. Традиційно В. виявлялася у зовн. політиці держави, зорієнтованої на простор. домінування, підтримку, закріплення та розширення сфер впливу. Поняття «В.» зʼявилося у серед. 17 ст. у звʼязку з приєднанням до цар. Росії Лівобереж. України, як характеристика вищості «Великої Росії», ознака могутності рос. царя — володаря держави, яка займала великий простір. Історія свідчить, що склад «великих держав» постійно змінюється, зокрема Іспанія перестала бути «великою» у 18 ст., Австро-Угорщина — після 1-ї світової війни. Єдиної думки щодо формально-правового визначення сучас. В. та критеріїв належності до таких держав не існує. Дослідники зазвичай виходять з того, що ключовим має бути критерій сукупної могутності та особлива роль у міжнар. відносинах (напр., «право вето» в Раді Безпеки ООН); крім того, при визначенні В. слід враховувати масштаби інтересів держави та можливість їх реалізації.
Зовн. політика пострадян. Росії продовжує уособлювати традиц. тип В., зорієнтований на збереження або розширення сфер впливу. Інтереси сучас. РФ територіально окреслюються рамками колиш. СРСР, зокрема й теренами України. Певні інтереси має РФ у Центр. Європі, Центр. Азії, Перській затоці тощо.
Новітній тип В. (на відміну від традиц. імпер.) сформований самою наявністю держави, що за своєю могутністю та ідейною харизмою наближається до ролі агента світ. порядку. Проголошуючи та захищаючи привабливі універсал. принципи, така держава виконує функцію лідера, орієнтуючись передусім на світ. порядок. США у цьому звʼязку стали першою державою, «глобальне послання світові» якої ґрунтується на трансцендент., наддерж. принципах, а не на власному нац. морал. кодексі. Зовн. політика США впродовж усієї історії відзначалася обстоюванням ідеї нового світ. устрою та універсал. міжнар. організації. «14 пунктів» В. Вільсона, Декларація обʼєднаних націй виголошували ліберал. принципи світ. порядку, а Лізі Націй чи ООН, що мали втілювати ці принципи в життя, належало стати ефектив. інструментами колектив. контролю за індивід. поведінкою держав. Три класи зовн.-політ. інтересів США (життєві, важливі, гуманітарні) не мають територ. привʼязки. Відкидається передусім сама ідея сфери впливу: спроби окремих держав набути винятк. прав в окремих регіонах можуть, на думку амер. стратегів, призвести до виникнення нових імперій і спричинити серед світ. спільноти розкол і протистояння. Термінами, які описують різні типи В., є функціоналізм і регіоналізм, зокрема в амер. зовн.-політ. документах йдеться переважно про роль США у світі, у відповід. рос. — про місце РФ у світ. політиці.
Альтернативою В. є подальший розвиток і зміцнення світ. порядку на засадах інтеграції та взаємозалежності. Відповідно зростає роль «середніх держав», зокрема потенційно й України, які зацікавлені у підвищенні «цивіліз. стандартів» міжнар. відносин і здатні істотно зміцнити колективіст. прошарок світ. співтовариства.
Рекомендована література
Завантажити статтю
