ВАВИ́ЛІН Іван Михайлович (Вавилин Иван Михайлович; псевд. — Баярса Иван; 21. 11. 1911, с. Бояркерос, нині Респ. Комі, РФ — 04. 10. 1975, м. Сиктивкар, нині Респ. Комі, РФ) — комі поет. Державна премія Комі АРСР ім. І. Куратова (1973). Закін. під­готовчі курси для вступу до ВШ (1933). Працював журналістом. Учасник 2-ї світової війни. Дебютував у пресі 1926. Автор зб.: «Ни öти шаг бöрö!» («Ні кроку назад!», 1942), «Сöветскöй вoин» («Радянський воїн», 1944), «Менам парма» («Моя парма», 1957), «Зу» («Колючка», 1963), «Мувыв кодзувъяс» («Земні зорі», 1965), «Кыаысь кыаö» («Від зорі до зорі», 1970); поем «Тарас дед» («Дід Тарас», 1959), «Öнія элегия» («Сучасна елегія», 1965), «Кывбуръяс» («Вірші», 1973), «Сьöлöм сьылöм» («Пісні серця», 1976) та ін. У творчості В. пере­важає громадян., медитат. та інтимна лірика, сатир. вірші, байки; від­чутний тісний звʼязок із традиціями комі фольклору. Писав також для дітей: зб. віршів «Пытшöсь сан» («Збитошниця-росомаха», 1961), «Миша вöчö йöв» («Михайлик любить молоко», 1965); казки «Дружнöй котыр» («Дружна сімейка», 1962), «Кысук да Серко» («Кисук і Сірко»; за цією казкою написав лібрето до дит. опери П. Чи­стальова). Україні, пере­важно часів 2-ї світової війни, присвятив вірші «Лым еджыд хата» («Білосніжна хата», 1943), «Остап дед» («Дід Остап», 1944). Усі за­знач. твори опубл. у Сиктивкарі. Пере­клав низку творів Т. Шевченка (зокрема «Пере­бендя», «Гоголю», «Заповіт», «Минають дні, минають ночі», «І виріс я на чужині», «Якось-то йдучи уночі», «Заворожи мені, волхве», «Не завидуй багатому»). Образ укр. поета від­творив у вірші «Без­смертному Кобзарю» (1968; укр. перекл. — В. Густі). Окремі поезії В. пере­клали П. Скунць, В. Діянич, В. Густі, І. Петровцій.