КРИВОНІ́С Петро Федорович(29. 06(12. 07). 1910, м. Феодосія, нині АР Крим — 19. 10. 1980, Київ) — радянський державний діяч, залізничник, один з ініціаторів стахановського руху на залізничному транс­порті. Герой Соціалістичної Праці (1943). Депутат Верховної Ради СРСР 1–5-го (1937–62) та УРСР 7–10-го (1967–80) скликань. Державні нагороди СРСР. На­вчався у Дні­пропетровському ін­ституті інженерів залізничного транс­порту (1930–31), закінчив Московський електромеханічний ін­ститут залізничного транс­порту (1953). У 1913 сімʼя К. пере­їхала до м. Словʼянськ (нині Донецька обл.), де й працював у паровозному депо: слюсар (від 1924), помічник машиніста та машиніст (від 1929), начальник (1937–38). Влітку 1935 екіпаж К. провів зі Словʼянська у м. Лозова (Харківська обл.) вугільний поїзд при новій ваговій нормі 1750 т з технічною швидкістю 31,9 км/год. (замість 23,5 км/год., перед­бачених ін­струкцією). 1936 його бригада працювала на одному з перших паровозів серії ФД, довівши його швидкість до 80–90 км/год. 1938–39 та 1943–46 — начальник Пів­ден­но-Донецької залізниці, де за­провадив кільцевий графік руху локомотивів, збільшивши їхній середньодобовий пробіг на 50–60 км та вагові норми по­їздів. Від листопада 1939 — начальник Пів­нічно-Донецької залізниці; у серпні–листопаді 1942 — уповноважений Наркомату шляхів сполуче­н­ня по Пів­нічному Кавказу, зокрема організовував просува­н­ня потоків по­їздів з еваку­йованим населе­н­ням і вантажами, по­єд­навши це із пере­везе­н­ням військ, боє­припасів, зброї тощо. У листопаді 1942 — лютому 1943 — начальник Томської залізниці (РФ), де забезпечував від­правле­н­ня термінових вантажів для фронту. Від 1946 — у Києві: начальник Пів­ден­но-Західного округу, від 1947 — керівник Донецького округу та член колегії Міністерства шляхів сполуче­н­ня СРСР. 1953–80 — начальник Пів­ден­но-Західної залізниці, на якій під його керівництвом локомотивне господарство спочатку пере­ведено на тепловозну, а до кінця 1970-х років — на електровозну тягу, на щебеневу основу (замість піщаної) покладено 3/4 залізничної колії. Його імʼям на­звано залізничну станцію на лінії Київ–Трипі­л­ля, площу у Києві, локомотивне депо та вулицю у Словʼянську, вулицю у м. Козятин (Він­ницька обл.). 1972 у локомотивному депо Словʼянська на постаменті встановлено паровоз, на якому К. встановив рекорд. Автор книг «Мои методы работы» (Х., 1935) та «Комплексное использование железнодорожного, автомобильного и водного транс­порта» (К., 1960).