Вавилов Микола Іванович

Визначення і загальна характеристика

ВАВИ́ЛОВ Микола Іванович (13(25). 11. 1887, Москва — 26. 01. 1943, м. Саратов, РФ) — фахівець у галузі генетики та селекції рослин. Академік АН СРСР (1929), АН УРСР (1929), ВАСГНІЛ (1929; 1929–35 — її президент, 1935–40 — віце-президент). 1926–35 — чл. ЦВК СРСР. Іноз. чл. низки АН. Ленін. премія (1926). Золота медаль ім. М. Пржевальського АН СРСР (1925), Велика Золота медаль Всесоюз. с.-г. ви­ставки (1940). Закін. Моск. с.-г. ін­ститут (1911). У 1910 працював на Полтав. дослід. полі (нині Полтав. дослідна станція). 1911 В. брав участь у роботі 1-го Всерос. зʼ­їзду селекціонерів у Харкові. Працював на селекц. станції, керованій Д. Рудзинським, у Бюро прикладної ботаніки та Бюро мікології і фітопатології у С.-Петербурзі. Стажувався за кордоном. 1917–21 — професор кафедри генетики, селекції і спец. землеробства Саратов. університету. Від 1921 — зав. Від­ділу приклад. ботаніки і селекції, реорганізов. 1924 у Всесоюз. ін­ститут приклад. ботаніки і нових культур, а 1930 — у Всесоюз. ін­ститут рослин­ництва (ВІР, 1924–40 — його дир.). 1923–29 очолював Держ. ін­ститут дослід. агрономії, 1930–40 — Генет. лаб. (згодом Ін­ститут генетики АН СРСР). Роз­робив осн. положе­н­ня теорії імунітету рослин до захворювань; сформулював закон гомолог. рядів у спадковій мінливості, що дало можливість зро­зуміти шляхи еволюції рослин. світу. Зібрав унікал. колекцію зразків місц. дикої та культур. флори понад 30-ти країн світу, встановив геогр. центри походже­н­ня більшості культур. рослин та осередки первин. землеробства, де пере­важно концентруються найцін­ніші для селекції форми. До 1933, коли почала діяти заборона на виїзд з СРСР, побував у 59-ти країнах, здійснив велику кількість екс­педицій, зокрема до малові­домих європейцям регіонів Ірану (1916), Афгані­стану (1924), країн Пн. Африки та Сирії (1926–27), Ефіопії (1927) та ін. Роз­робив теор. основи селекції рослин, заклав основи сортови­пробува­н­ня польових культур. Роз­вивав генетику й селекцію в Україні. 1926 на його вимогу Наркомзем УСРР дав згоду на організацію побл. Харкова Укр. станції Всесоюз. ін­ституту приклад. ботаніки та нових культур. Надавав великого значе­н­ня селекц. роботі з озимою пшеницею. Шляхом спец. схрещува­н­ня твердих пшениць, привезених В. з екс­педицій, в Укр. ін­ституті рослин­ництва виведено цін­ний сорт пшениці Харківська 46. Привезена В. з Палестини тверда пшениця — осн. компонент озимої пшениці Київська, виведеної укр. селекціонерами. В. — засн. Крим. помолог. станції. 1931–40 — президент Всесоюз. геогр. товариства. Організатор і кер. екс­педицій для ви­вче­н­ня культур. флори СРСР. Нач. Комплекс. екс­педиції Наркомзему СРСР у зх. р-ни України і Білорусі. Побував на Буковині та Прикарпат­ті, обстежив деякі р-ни Закарпа­т­тя, де виявив велику кількість місц. зразків жита, пшениці, ячменю, вівса, реліктової пшениці полби. Організував дослідну станцію з роз­по­всюдже­н­ня культур. рослин у Карпатах. 1940 В. заарешт. під час екс­педиції в Чернівцях, без­під­ставно звинувач. у шпигунстві та саботажі рад. агрокультури. Засудж. до смерт. кари, заміненої на увʼязне­н­ня. Загинув у саратов. вʼязниці, реабіліт. 1955 (посмертно). Імʼям В. на­звано Полтав. дослідну станцію, на будівлі якої 1977 встановлено мемор. дошку; Укр. товариство генетиків і селекціонерів, низку наук. установ, вулиці міст України. 1965 АН СРСР встановила премію ім. В., згодом ВАСГНІЛ — Золоту медаль ім. В. 2002 до 115-ї річниці від дня народж. В. перед будівлею Полтав. аграр. академії йому від­крито памʼятник.

Пр.: Из­бран­ные труды. Т. 1–5. Москва; Ленин­град, 1959–65; Из­бран­ные сочинения: Генетика и селекция. Москва, 1966; Из­бран­ные прои­зведения: В 2 т. Ленин­град, 1967; Ви­брані твори. К., 1970; Пять континентов. Москва, 1987.

Літ.: Дубинин Н. П. Н. И. Вавилов как генетик // Генетика. 1968. Т. 4, № 3; Харкевич С. С. Вче­н­ня М. І. Вавілова про походже­н­ня культурних рослин. К., 1969; Резник С. Е. Дорога на эшафот. Париж; Нью-Йорк, 1983; Моргун В. В., Труханов В. А. Життя, від­дане науці: До 100-річчя з дня народж. академіка М. І. Вавилова // Вісн. АН УРСР. 1987. № 10; Бердишев Г. Д. та ін. Внесок академіка М. І. Вавилова у роз­виток біо­логії на Україні // Там само; Николай Иванович Вавилов (1887–1943). Москва, 1987; Голда Д. М., Бердышев Г. Д. Николай Иванович Вавилов: К 100-летию со дня рожд. // Очерки истории естество­знания и техники. 1988. № 34; Поповский М. Дело академика Вавилова. Москва, 1991; Резник С. Правда и ложь о Вавилове и Лысенко // Вопр. истории естество­знания и техники. 1993. № 2; Суд палача. Николай Вавилов в застенках НКВД: Биогр. очерк. Москва, 1999.

Д. М. Голда, В. А. Труханов

Завантажити статтю