Валенса Лех

ВАЛЕ́НСА Лех (Wałęsa Lech; 29. 09. 1943, с. Попово Ліпненського пов. Вроцлав. воєводства, Польща) — політичний діяч Польщі. У 1961 після закін. проф.-тех. школи працював електромеханіком на маш.-трактор. станції у м. Лохочин. 1963–65 проходив військ. службу. Після закін. пі­дофіцер. школи демобілізувався капралом. Від 1967 — електрик на судноверфі в м. Ґданськ. У 1970 під час екон. страйку на ґдан. судноверфі був обраний чл. страйк. комітету. У грудні 1970 після кривавого придуше­н­ня ви­ступу робітників заарешт. З приходом до влади нового польс. керівництва на чолі з Е. Гереком В. звільнили. За доруче­н­ням проф­спілок продовжував працювати на судноверфі в комітеті охорони праці. У червні 1976 після чергових робітничих страйків у Радомі, Плоцьку та на трактор. заводі «Урсус» під Варшавою брав участь у діяльності створеного тоді ж Комітету захисту робітників. Від 1976 після звільне­н­ня з-під другого арешту не мав по­стій. місця роботи. Деякий час працював у ґдан. обʼ­єдн. «Електромонтаж». У лютому 1980 за спробу організувати страйк знову залишився без роботи. Від травня 1978 — чл. нелегал. організації «Вільні проф­спілки Узбереж­жя». Під час серпневого страйку 1980 на ґдан. судноверфі очолював Між­завод. страйк. комітет (МСК). Брав участь у пере­говорах між МСК і уряд. комісією, результатом яких стала домовленість про реєстрацію в суді незалеж. профобʼ­єд­на­н­ня «Солідарність» (реєстрація від­булася 10 листопада 1980), звільне­н­ня політ. вʼязнів, започаткува­н­ня екон. реформ, а також спорудже­н­ня памʼятника жертвам грудневих подій 1970. Від вересня 1981 — голова Президії Всепольс. комісії профобʼ­єд­на­н­ня «Солідарність». У грудні 1981 після за­провадже­н­ня новим польс. керівництвом на чолі з генералом В. Ярузельським воєн. стану в країні був інтернований. 11 місяців знаходився в ізоляції. У квітні 1983 повернувся на роботу на ґдан. судноверф. У 1983 став лауреатом Нобелів. премії миру. Від 1986 по­ступово від­роджував заборонену «Солідарність». У травні і серпні 1988 очолював нові протести на ґдан. судноверфі, які поклали початок політ. змінам у країні. У грудні 1988 сприяв утворен­ню Громадян. комітету, до якого вві­йшли провід­ні пред­ставники опозиції. У лютому — квітні 1989 брав участь у засі­да­н­нях т. зв. «Круглого столу» як спів­голова. У під­писаному пред­ставниками профобʼ­єд­на­н­ня і влади під­сумковому документі була зафіксована згода керівництва країни на по­вторну легалізацію «Солідарності», за­провадже­н­ня посади Президента і проведе­н­ня демократ. виборів до двопалат. парламенту. У червні 1989 після виборів до Сейму і Сенату комуніст. монополії на владу було покладено край. 9 грудня 1990 у другому турі заг. виборів В. був обраний 1-м Президентом пост­комуніст. Польщі. Домінантою діяльності урядів у роки президентства В. було здійсне­н­ня про­грами пере­ходу до ринк. економіки: при­скоре­н­ня приватизації, збалансува­н­ня бюджету, приборка­н­ня інфляції та демократизація су­спільства. Жорсткий ринк. курс забезпечив вихід країни з тривалої екон. кризи та від­носну стабілізацію економіки. Водночас він призвів до зро­ста­н­ня соц. напруженості в су­спільстві. У листопаді 1995 на чергових президент. виборах пере­міг пред­ставник лівих сил — лідер Союзу демократ. лівих сил А. Квасьневський.

В. є почес. доктором низки ВНЗів, зокрема Колумбій. університету (1981, США), Гарвард. університету (1983, США), Університету Париж VIII (1983, Франція), а також Ґдан. і Торунського університетів (1990). Лауреат багатьох між­нар. наго-род: медалі Свободи (1981, Філадельфія), премії «Вільного світу» (1982, Норвегія), премії грец. проф­спілок (1985), Європ. премії Прав Людини (1989). У роки президенства В. у грудні 1991 Польща першою серед зарубіж. країн ви­знала незалежну Україну. 18 травня 1992 Україна і Респ. Польща уклали Договір про добросусідство, дружні від­носини і спів­працю, який заклав фундамент рівноправного стратегіч. партнерства між двома країнами. На­прикінці 2004 під час потуж. ви­ступів укр. опозиції, що отримали назву «Помаранчева революція», від­відав Україну, ви­ступив на Май­дані Незалежності з під­тримкою В. Ющенка та його команди.

Завантажити статтю