Валютна політика

Визначення і загальна характеристика

ВАЛЮ́ТНА ПОЛІ́ТИКА — сукупність економічних, правових і організаційних заходів, що здійснюються урядом, державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, між­народними валютно-фінансовими організаціями у сфері валютних від­носин всередині країни та за її межами. В. п. включає заходи, спрямовані на забезпече­н­ня нац. економіки необхід. грошима і кредитами та гарантува­н­ня наявності валюти. Для досягне­н­ня цих цілей установлюються монетарні рамки для зовн.-екон. від­носин і регулюється валют. курс, зокрема для його вирівнюва­н­ня, під­вище­н­ня чи зниже­н­ня використовуються валютні інтервенції. Інструментами В. п. є також валютні обмеже­н­ня, резерви, субсидува­н­ня, паритети. Валютні обмеже­н­ня становлять сукупність заходів і правил, сформульов. у законодав. порядку або центр. банком і спрямованих на досягне­н­ня рівноваги у платіж. балансі, під­трима­н­ня стабіл. курсу нац. грошової одиниці тощо. Вживаються різні форми валют. обмежень, серед них — обовʼязк. продаж валют. надходжень резидентів від здійсне­н­ня екс­порт. операцій; заборона на ввезе­н­ня та вивезе­н­ня валют. цін­ностей без спец. до­зволів та за­провадже­н­ня лімітів на них; встановле­н­ня для комерц. банків обовʼязк. нормативів від­критої валют. позиції. В. п. здійснюється також шляхом маневрува­н­ня дис­конт. ставкою центр. банку (дис­контна політика) з метою регулюва­н­ня грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон коротко­строк. капіталів та під­писа­н­ня між­держ. угод про структурні зміни у між­нар. валют. системі.

В. п. є важливим інструментом механізму держ. регулюва­н­ня економіки, роз­шире­н­ня світогосп. звʼязків і зовн.-екон. діяльності та ві­ді­грає по­двійну роль, ви­ступаючи, по-перше, як засіб ко­ординації між­держ. дій з метою спільних пошуків шляхів виходу з кризових ситуацій, послабле­н­ня суперечностей, створе­н­ня сприятливих умов для між­нар. екон. від­носин; по-друге, як засіб посиле­н­ня позицій країни у боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери вкладе­н­ня капіталів. Специфічність і виділеність грошей, як міри вартості, засобу обміну чи накопиче­н­ня, зумовлює від­повід­ну держ. політику для забезпече­н­ня вартості власної валюти на між­нар. ринках та її під­тримки.

Роз­різняють поточну, довго­строк., девізну та дис­контну В. п. У рамках поточ. В. п. здійснюється повсякден­не (оперативне) регулюва­н­ня валютно-ринк. конʼюнктури (валют. курсу, можливих операцій, діяльності ринку) за допомогою валют. інтервенції, обмежень, субсидува­н­ня, диверсифікації валют. резервів тощо. Довго­строк. В. п. перед­бачає від­повід­ні заходи з послідов. зміни валют. механізму за допомогою між­держ. пере­говорів (перед­усім у рамках МВФ), а також валют. реформ. Обʼєктив. чин­никами довго­строк. В. п. є посиле­н­ня екон. взаємозалежності нац. госп-в, зміна їх місця і ролі у світогосп. від­носинах, стійкі інтереси її субʼєктів. Девізна В. п. — система регулюва­н­ня валют. курсу купівлею і продажем іноз. валюти за допомогою валют. інтервенції та валют. обмежень. Дис­контна В. п. — система екон., правових і організац. заходів із викори­ста­н­ня облікової ставки від­сотка для регулюва­н­ня руху інвестицій і балансува­н­ня платіж. зобовʼязань, орієнтов. корегува­н­ня валют. курсу. Оскільки дис­контна В. п. впливає на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, а також на між­нар. екон. від­носини і сферу їх взаємодії (пропорції обміну нац. валют), вона є складовим елементом поточ. В. п.

У світ. мас­штабі В. п. проводять між­нар. валютно-фінанс. організації, зокрема МВФ і Між­нар. банк рекон­струкції та роз­витку.

Літ.: Основы внешнеэкономических знаний. Москва, 1990; Юрчишин В. Валютні кризи. К., 2000; Гроші та кредит. К., 2001.

О. І. Барановський

Валютна політика України . В Україні В. п. здійснюють ВР, Президент, КМ та НБУ. ВР ухвалює закони та по­станови, що стосуються питань валют. регулюва­н­ня та контролю, роз­роблені по­стій. комісіями ВР, КМ або НБУ. Президент затверджує закони, прийняті ВР, або видає власні укази щодо питань валют. регулюва­н­ня та контролю, тимчас. неврегульов. законом. КМ керується законами та ін. законодав. актами щодо питань валют. регулюва­н­ня, аналізує стан платіж. балансу країни, здійснює заходи, спрямовані на обмеже­н­ня або лібералізацію валют. операцій, а також збільше­н­ня або зменше­н­ня курсу нац. валюти (екс­порт­ні чи імпорт­ні квоти, податки, митні тарифи). КМ за по­да­н­ням між­ві­дом. валютно-кредит. ради укладає між­уряд. кредитні угоди та надає держ. гарантії по зовн. позиках госп. субʼєктів. НБУ як гол. орган валют. регулюва­н­ня і контролю без­посередньо здійснює В. п., спрямовану на під­тримку екон. про­грами КМ шляхом впровадже­н­ня від­повід. правил здійсне­н­ня валют. операцій, поточ. регулюва­н­ня курсу нац. валюти шляхом валют. інтервенцій (купівлі чи продажу валюти з метою під­трима­н­ня бажаної тенденції валют. курсу), ліцензува­н­ня комерц. банків та ін. субʼєктів валют. ринку. КМ та НБУ укладають між­держ. угоди та угоди з між­нар. фінанс. установами щодо здійсне­н­ня платежів, координува­н­ня курсової політики, отрима­н­ня чи на­да­н­ня кредитів тощо.

Становле­н­ня В. п. України від­бувалося разом із становле­н­ням держави, зокрема на­прикінці 1991 — на поч. 1992 в Україні у звʼязку з від­сутністю влас. валют. законодавства ще використовувався «Закон про валютне регулюва­н­ня і валютний контроль СРСР» із деякими винятками, змінами та доповне­н­нями; офіц. курс (порівняно з дол. США) встановлювався від­повід­но до результатів торгів рос. рублями на моск. валют. біржі; курс укр. купона до валют ін. пост­радян. країн не встановлювався; уповноважені банки здійснювали валютні операції на під­ставі ліцензій Держбанку СРСР. Початок ліберал. В. п., спрямованої на по­ступове забезпече­н­ня конвертованості нац. валюти, було покладено вступом України до МВФ (вересень 1992), впровадже­н­ням влас. валюти — карбованця (листопад 1992) та прийня­т­тям «Декрету про валютне регулюва­н­ня та контроль» (лютий 1993). Однак валютна лібералізація в Україні від­бувається повільно, з рецидивами поверне­н­ня до політики жорстких валют. рестрикцій (фіксов. курс та роз­поділ валют. надходжень, штучне утрима­н­ня ринк. курсу за допомогою масив. валют. інтервенцій, обмеже­н­ня на викори­ста­н­ня нац. валюти у зовн.-екон. роз­рахунках), що зумовлене наявністю впливових екон. та політ. сил, зацікавлених у повернені до політики держ. валют. монополії.

Літ.: Лютий І. О. Валютна політика та пер­спективи входже­н­ня України в між­народне економічне спів­товариство. К., 2000; Пирожков С. І. та ін. Фінансова політика в Україні та Російській Федерації: Порівня­н­ня, досвід, про­блеми. К., 2000; Юрчишин В. В. Валютна політика країн з пере­хідною економікою. К., 2001.

О. М. Шаров

Завантажити статтю