Копайгород

Визначення і загальна характеристика

КОПА́ЙГОРОД  — селище міського типу Барсь­кого району Вінницької області. Копайгород. селищ. раді підпорядк. с-ще Копай і села Переліски, Українське, Шевченкове та Шипинки. Знаходиться на р. Немия (притока Дністра), за 75 км від обл. центру, за 28 км від райцентру та за 5 км від залізнич ст. Копай. Площа 3 км². Насел. 1493 особи (2001, складає 77,5 % до 1989), переважно українці. Уперше згадано в писем. джерелах 1624 під назвою Новогород. У цьому ж році надано Маґдебур. право. Згодом назвали К. Осадником міста був Л.-К. М’ясковський. Його нащадки володіли К. ще бл. 40 р. Коштом Л.-К. М’ясковського збу­­довано костел Зіслання Св. Духа. 1648 копайгородці у складі загонів М. Кривоноса брали участь у штурмі м. Бар. 1672–99 — у ме­­жах кордонів Осман. імперії. За люстрацією 1765 — центр староства. За 2-м поділом Польщі 1793 перейшов під владу Рос. імперії. Новими власниками К. стали Сулятицькі. Їхнім коштом на місці старого костелу Зіслан­ня Св. Духа 1798 споруджено новий (за рад. влади в ньому був розташ. кінотеатр, 1991 повернуто громаді). 1883 на місці старої дерев’яної церкви Різдва Богородиці зведено нову кам’яну (збереглася донині). У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Могилів. пов. Поділ. губ. У К. мешкала значна євр. громада: 1847 — 617, 1897 — 1720 (58,3 %), 1923 — 1021, 1939 — 1075 (37,4 %) осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 67), зазнали сталін. репресій. 1923–59 — райцентр. Від 1932 — у скла­­ді Вінн. обл. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Від осені 1941 до вес­ни 1944 існувало ґетто, в якому утримували також євреїв із Бес­сарабії та Буковини. Від 1956 — смт. 1959 мешкало бл. 4,1 тис., 1970 — 2 тис., 1979 — 2 тис., 1989 — 1,9 тис., 1999 — 1,7 тис. осіб. Нині у К. — заг.-осв. школа, дитсадок; б-ка, лікарня. Діють реліг. громади УПЦ МП, РКЦ. Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — лікар-хірург Г. Костюк.

Завантажити статтю