ВАСИЛÉНКО Володимир Андрі­йович (16. 01. 1937, Київ — 09. 10. 2023, там само) — право­знавець, дипломат. Доктор юридичних наук (1976), професор (1978). Над­звичайний і Повноважний Посол України (1992). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1997, 2001, 2007). Закінчив Київський університет (1959). У 1961– 93 — доцент, професор Ін­ституту між­народного від­носин Київського університету. Водночас 1991–93 — член Консультативно-дорадчої ради при Президії ВР України, член Кон­ституційної комісії і за­ступник голови Робочої групи цієї комісії. 1992– 95 — Над­звичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, Королівстві Нідерланди та Великому Герцогстві Люксембурґ; за сумісництвом пред­ставляв інтереси України при ЄС та НАТО. Посол з особливих доручень МЗС України (1995–97). У 1997–2002 — Над­звичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Пів­нічної Ірландії, за сумісництвом — в Ірландії. 2002–05 — суддя Між­народного трибуналу стосовно колишньої Югославії. 1988–90, 1995–97 і 2005–10 — пред­ставник України у Раді ООН із прав людини, віцеголова її 47-ї та 52-ї сесій. Очолював делегацію України на Конференції ООН з права між­народних договорів між державами й між­народними організаціями (Ві­день, 1996). Від 2006 — професор кафедри між­народного та європейського права Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Водночас від 2018 — в Національному антикорупційному бюро України.

Досліджував пита­н­ня загальної теорії між­народного права, між­народно-правової субʼєктності, між­народно-правової від­повід­альності й санкцій, мирного врегулюва­н­ня між­народних спорів, а також пита­н­ня кон­ституційного права. Автор першого проєкту Декларації про державний суверенітет України (1990), історико-правової екс­пертизи в судовій справі про організаторів Голодомору (2009), один із тих, хто найбільше сприяв під­готовці та прийнят­ті ЗУ «Про забезпече­н­ня функціонува­н­ня української мови як державної» (2019).