Величко Василь Львович

Визначення і загальна характеристика

ВЕЛИ́ЧКО Василь Львович (псевд.: В. Львов, Бінокль та ін.; 02 (14). 07. 1860, м. Прилуки Пол-тав. губ., нині Черніг. обл. — 31. 12. 1903(13. 01. 1904), С.-Петербург, похов. на х. Верниговщина Полтав. губ.) — поет, публіцист. Нащадок літописця Самійла Величка. Орден св. Анни 3-го ступеня (1900). Закін. приват. пансіон у Києві, Київ. училище право­знавства (1883). Працював чиновником у Міністерстві держ. майна та МЮ (С.-Петербург). Як поет дебютував у ж. «Живописное обозрение» (1880, № 13; 15; 19). Друкувався в г. «Новое время», ж. «Наблюдатель», «Рус­ская мысль», «Вестник Европы». Від 1896 — ред.-видавець г. «Кавказ» (Тифліс, нині Тбілісі), публікував свої шовініст. стат­ті, через що 1899 змушений був покинути Грузію. Один із засн. чорносотен. Рос. зі­бра­н­ня. 1902– 03 редагував ж. «Рус­ский вестник», де опубл. серію ст. «Рус­ские речи», пройнятих ідеями крайнього рос. націоналізму. Поезія В. від­значалася роз­судливим, інколи ілюстрат. характером. В. обирав по­вчал. сюжети, орієнтувався на пушкін. традиції. Автор поем, віршів, казок на сх. теми; пере­кладів лірики О. Хайяма, А. Церетелі та ін. Писав також повісті, водевілі, сценки.

Тв.: Восточные мотивы. С.-Петербург, 1890; 1894; Второй сборник стихотворений. С.-Петербург, 1894; Стихотворения для детей. С.-Петербург, 1894; Две милостыни // Почин. Москва, 1896; Княжна Нина. Москва, 1896; Порядочные люди // Недели. 1897. № 9–12; Нефтяной фонтан. Москва, 1901; Арабески. Новые стихотворения. С.-Петербург, 1903; 1904; Полное со­брание публицистических сочинений: В 2 т. С.-Петербург, 1904–05; Первая муха. Москва. 1905.

Н. М. Гаук

Завантажити статтю