ВЕЛЬБА́РСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Назва походить від могильника Вельбарк побл. м. Мальборк (Польща) у гирлі Вісли. Існувала протягом ран­ньорим. (любовідзька фаза), пізньорим. та на поч. гунн. доби (цецельська фаза). На тер. Польщі раніше була ві­дома як ґото-ґепідська або східнопомор.-мазовец., в Україні та Білорусі подібні памʼятки називали «тип Брест-Трішин-Дитиничі». Сформувалася у польс. Поморʼї на основі культури вихідців із Скандинавії та місц. оксив. і елементів ясторф. культур. В остан­ній чв. 2 ст. памʼятки В. к. зʼявляються на Волині та у верх­ній течії Пд. Бугу, серед них — поселе­н­ня Лепесівка, Боратин, Линів, Гунька, Демидівка, могильники Любомль, Могиляни-Хмельник. У 2-й пол. 3 ст. тут виникають вельбар. памʼятки Дитиничі, Деревʼяне, Ромош, Загаї 2, які існували до кінця рим. часу. У 2-й третині 3 ст. на основі В. к. у лісо­степу Прав­обереж. України та у Молдові сформувалася черняхів. культура. В. к. властиві наземні та за­глиблені житла; біритуал. поховал. обряд (ямні та урнові кремації, інгумації з пн. орієнтува­н­ням померлих); інколи зу­стрічаються камін­ні кургани; в могилах від­сутні зброя і залізні вироби. Поховал. обрядам ран­ніх могильників Волині притаман­ні риси пшевор. культури. Ліпний посуд В. к. включає горщики, зокрема з увігнутим до середини краєм, лисковані миски, вази, глечики, келихи, у декорі яких пере­важають штучно ошершавлена поверх­ня, малі вушка, орнамент з трикутників або зигзагу. В пізньорим. час зʼявляється невелика кількість гончар. кераміки. Деталі одягу, прикраси, побут. речі належать до центр.-європ. типів. У похова­н­нях цецел. фази залишки вбра­н­ня обмежуються фібулами та пряжками, у раніших — трапляються браслети, шпильки, шийні гривни. Носіями В. к. вважають племена ґотів та ґепідів.