Вербівська Надія Василівна
ВЕРБІ́ВСЬКА Надія Василівна (28. 10. 1929, с. Старий Косів, нині у складі м. Косів Івано-Фр. обл. – 24. 10. 2011) – майстриня художньої кераміки. Дочка С. Заятчука, сестра І. Серьогіної, мати Олександра Вербівського та Оксани Вербівської-Кабин, онука П. Цвілик, праонука Й. Совіздранюка. Срібна медаль ВДНГ (1975). Заслужений майстер народної творчості України (1997). Державні нагороди. Член НСХУ (1965), НСМНМУ (1990). Навч. у Косів. училищі приклад. мистецтва (1944–46). Працювала на Косів. худож.-вироб. комбінаті СХУ (1960–84). Виготовляла побут. вироби (вази, тарілки, двійнята, баранчики, дзбанки, баклаги, декор. тарелі, кахлі, куманці, свічники, келихи тощо), оздоблені технікою ритування; переважає декор рослин. характеру із зображенням птахів, тварин, побут. сцен; кольори – зелений, жовтий, коричневий, тло – біле. Учасниця респ., зарубіж. мистецьких виставок від 1960. Персон. – у Києві (1989). Вироби зберігаються у МУНДМ, МЕХП, Коломий. музеї нар. мистецтва Гуцульщини та Покуття (Івано-Фр. обл.), Всесвіт. музеї кераміки у Флоренції (Італія). Серед робіт – «Гуцул і гуцулка» (1959), ваза «Бокариші» (1963), декор. таріль «По діброві вітер виє» (1964).
Р. Р. Баран
Фотоілюстрації
Людина 
