Веретенченко Олекса Андрійович

ВЕРЕТЕ́НЧЕНКО Олекса Андрі­йович (псевд. — Роз­май; 25. 10. 1918, с-ще Білий Колодязь, нині Вовчан. р-ну, Харків. обл. — 15. 03. 1993, м. Детройт, США) — поет, пере­кладач, редактор. Член СПУ (1939). Закін. Харків. пед. ін­ститут (1941). У 1941 мобілізов. до рад. армії, незабаром потрапив у нім. полон, звідки врятувався втечею. В окупов. Харкові друкував у г. «Нова Україна» поезії, стат­ті про голод на Україні, більшов. терор. і масові ре­пресії. Згодом працював у львів. видавництві. Від 1944 — у Польщі, Німеч­чині, від 1949 — у Детройті. Дебютував 1935 у ж. «Червоний шлях». Під­тримував стосунки з М. Йогансеном, В. Сосюрою, В. Свідзинським. Автор зб. поезій «Перший грім» (К.; Х., 1941), «Дим вічности» (1951), «Заморські вина» (1974; оформив Я. Гніздовський); пере­кладу поеми «Мазепа» Дж. Байрона (1959; усі — Детройт). Істор. колорит, містичні візії, символіка у поезії В. зумовл. впливом нар. пісень (зокрема голосінь), творів Т. Шевченка, П. Тичини, О. Стефановича, Ю. Липи, Ю. Яновського. Творчості поета властиві філос. глибина, мотиви всеобі­ймаючої любові до людини, все­проще­н­ня, потяг до універсалій та християн. топіки. Істор. поема В. «Чорна долина» (Детройт, 1953), на думку Ю. Шереха, роз­виває укр. лінію байроніч. поем, що йде від «Гайдамаків» Т. Шевченка, написана в рем­брантів. тонах і є кращою серед творів цього жанру. У 70-х рр. Л. Первомайський публічно звинуватив В. і всю еміграцію в «буржуаз. націоналізмі», на що поет від­гукнувся лірич. маніфестом «Я молитися буду» // «Заморські вина», Детройт, 1974. Редагував зб. «Медобір» В. Свідзінського (власноруч врятував рукопис під час 2-ї світової війни), «Щоден­ник: У 2 т.» В. Вин­ниченка, «Набої для роз­стрілу» Г. Снєгірьова, «Зу­стрічі і проща­н­ня» Г. Костюка.

Завантажити статтю