ВЕРХА́РН (Вергарн) Еміль (Verhaeren Emile; 21. 05. 1855, містечко Сент-Аман побл. м. Антверпен, Бельгія — 27. 11. 1916, м. Руан, Франція) — бельгійський поет і драматург. Ви­вчав право у м. Лувен (Бельгія, 1875–81). Працював адвокатом, згодом присвятив себе літ-рі. Дебютував зб. поезій «Les Flamandes» («Фламандки», 1883), присвяч. сільс. Фландрії. Писав у жанрах любов., громадян., дидакт. лірики. Помітним внеском В. у світову поезію була його практика верлібра. Зб. поезій «Les Soires» («Вечори», 1887), «Les Débâcles» («Роз­громи», 1888) і «Les Flambeaux noirs» («Чорні смолоскипи», 1890) — про трагічність люд. існува­н­ня. У поет. зб. «Les Heures claires» («Ранні години», 1891), «Les Heures dʼaprès-midi» («Пополудні години», 1905) і «Les Heures du soir» («Вечірні години», 1911) від­творив свою закоханість у художницю М. Мас­сен, з якою одружився 1891. Автор зб. поезій «Les Apparus dans mes chemins» («Привиди моїх шляхів», 1891), «Les Campagnes hallucinées» («Сільські маре­н­ня», 1893), «Les Villes tentaculaires» («Міста-спрути», 1895) та ін.; пʼєс «Les Aubes» («Зорі», 1898), «Le Cloître» («Монастир», 1900), а також крит. праць про художників (Г. Рем­брандта, П. Рубенса), письмен­ників (В. Шек­спіра, Ж. Расіна, В.-М. Гюґо), франц. і бельг. символістів. Загинув у залізнич. ката­строфі. В Україні й діаспорі українською мовою окремі твори В. пере­клали М. Терещенко, О. Коваленко, О. Лоцький, В. Щурат, В. Самійленко, Юрій Клен, М. Зеров, С. Гординський, В. Бобинський, Борис Тен, В. Гадзінський, Гео Шкурупій, Д. Тась та Л. Могилянська, Всеволод Ткаченко. Про творчість В. писали І. Франко, Леся Українка, М. Рильський, В. Державин, Я. Кравець та ін.