ВЕ́ЯН Андріс (Vējāns Andris; справж. — Kalnč Donats; Калнач Донат; 20. 04. 1927, волость Нірза, нині Латвія — 08. 12. 2005, Риґа) — латиський поет. Закін. Ризький пед. ін­ститут (1950). Автор поет. зб. «Jaunībe» («Молодість», 1953), «Saule kāpj okugstāk» («Сонце під­німається вище»), «Skola apaks ereras» («Школа біля озера»; обидві — 1957), «Gadi un pēolas» («Роки і сліди», 1964), «Balts kuģis zilos ūdeņōs» («Білий корабель у блакитних водах», 1974), «Aiz ezera augsti kalni» («За озером високі гори», 1977). Збірник ви­браних віршів, мініатюр, нарисів і публіцист. статей «Лубанс мріє про Дауґаву» (1987) має автобіогр. характер. Автор поезії «Vejš lidz Ukraina» («Вітер України», 1970). Т. Шевченку присвятив вірші «Kobzars» («Кобзар», 1957), «Нічна роз­мова Райніса з Тарасом у заслан­ні» (1965; укр. перекл. — у кн. «Сузірʼя», К., 1968, вип. 2); нарис «Ta rūnajat ar tēvam» («Так роз­мовляють з батьком», 1969); ст. «Без­смертя великого Кобзаря» (1961) і «Ukrainu Prometejs» («Прометей України», 1964). Пере­клав латис. мовою вірші Лесі Українки, П. Тичини (зб. «Сталь і ніжність», Риґа, 1963). Укр. мовою окремі вірші В. від­творив Б. Степанюк.