Вєтров Петро Сидорович

Визначення і загальна характеристика

ВЄ́ТРОВ Петро Сидорович (29. 06(12. 07). 1911, м. Армавір, нині Краснодар. краю, РФ — 07. 05. 1980, м. Ворошилов­град, нині Луганськ) — актор, режисер.

Чоловік Є. Вєтрової. Народний артист УРСР (1954). Закін. Школу актор. майстерності у Ленін­граді (нині С.-Петербург, 1935; курс Б. Смирнова). Дебютував 1935 в Ленінгр. театрі ім. Ленін. комсомолу. Працював у Ворошиловгр. ТЮГу (1937–44, від 1941 — худож. кер.), Кіровогр. рос. драм. театрі (1944–50), Одес. театрі Рад. армії (1950–52); очолював Ворошиловгр. (1952–59), Донец. (м. Жданов, нині Маріуполь; 1960–63) рос. драм. театри, рос. та укр. трупи Ворошиловгр. (1963–67, 1970–78), Донец. (1968–69) муз.-драм. театрів. Реж. діяльністю почав за­йматися від 1939. Здійснив по­становки понад 100 ви­став і зі­грав бл. 200 ролей.

Ролі: Річард («Учень диявола» Б. Шоу), Корчагін («Як гартувалася сталь» за М. Островським), Платон («Платон Кречет» О. Корнійчука), Жадов («Доходне місце» О. Островського), Годун («Роз­лом» Б. Лавреньова), Петруч­чіо («Приборка­н­ня норовливої» В. Шек­спіра).

Ви­стави: «Слуга двох панів» К. Ґольдоні (1940), «Макар Діброва» О. Корнійчука (1948, гол. роль), «Дядя Ваня» А. Чехова (1949, Астров), «Порт-Артур» О. Степанова, І. Попова (1953), «Марія Тюдор» В. Гюґо (1955), «Веселка» М. Зарудного (1959), «Зикови» та «Варвари» М. Горького (1964), «Голубі олені» О. Коломійця (1972).

Літ.: Майстри української радянської сцени. К., 1962; Ягнич Ю. Штрихи порт­рета // Донбасс. 1962. № 3; Долинська О. Екс­понати Петра Вєтрова // УТ. 1971. № 5.

Т. Г. Какобʼян

Завантажити статтю