Викрадення людини

ВИ́КРАДЕННЯ ЛЮДИ́НИ  — умисне протиправне заволодіння іншою людиною і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого, з метою перетворення її у свою фактичну власність та подальшого користування і розпорядження нею. Заволодіння може бути вчинене: відкрито (шляхом грабежу чи розбій. нападу); таємно (за відсутності ін. осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв’язку з малоліттям, знаходженням у безпорад. стані тощо); шляхом обману чи в ін. спосіб.

В Україні кримінал. відповідальність за В. л. вперше встановлена Кримінал. кодексом 2001, оскільки Кримінал. кодекс УРСР 1960 передбачав відповідальність тільки за викрадення чужої дитини. Чинний Кримінал. кодекс України викрадення малолітнього розглядає як обставину, що обтяжує відповідальність викрадача. Ін. такими обставинами визнаються В. л. з корисливих мотивів, або вчинене за поперед. змовою групою осіб; із застосуванням зброї або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; викрадення двох чи більше осіб, або викрадення, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фіз. страждань. Обставинами, що особливо обтяжують відповідальність особи, винної у В. л., є вчинення викрадення організов. групою або спричинення цим злочином тяжких наслідків. В. л. карається обмеженням або позбавленням волі на строк до 3-х р., за обтяжуючих обставин — обмеженням або позбавленням волі на строк до 5-ти р., за особливо обтяжуючих обставин — позбавленням волі на строк від 5-ти до 10-ти р. В. л. за метою і мотивами слід відрізняти від суміж. злочинів — захоплення заручників, підміни дитини, торгівлі людьми. Викрадення повноліт. людини, вчинене за її усвідомленою згодою, у ряді випадків не розглядається як злочин (зокрема викрадення нареченої), у ряді ін. — може розглядатися як злочин, співучасником якого буде сама ця особа (зокрема ухилення від призову на строкову військ. службу, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, дезертирство).

Завантажити статтю