Вимирання організмів

Визначення і загальна характеристика

ВИМИРА́­Н­НЯ ОРГАНІ́ЗМІВ (рослин, тварин, мікроорганізмів) — явище, яке від­бувається в процесі роз­витку живої природи протягом геологічної історії Землі. В. о. від­бувається внаслідок природ. добору при істот. змінах зовн. середовища і в тих випадках, коли організми не встигають при­стосуватися до цих змін або коли навіть не­значні зміни в умовах існува­н­ня призводять до затримки роз­множе­н­ня виду. Поня­т­тя В. о. широко використовується не лише у палеонтології, але й у сучас. біо­гео­графії, екології, охороні природи та у с. госп-ві.

В. о. — важлива складова частина еволюції живої природи. Історія органіч. світу показує, що величезна кількість форм вимерла. Вимира­н­ня за­знають групи різних роз­мірів і різних рангів. Виділяють пʼять модал. рівнів В. о.: вимира­н­ня виду на більшій частині його ареалу; вимира­н­ня виду в цілому; вимира­н­ня філетич. груп від­носно низького таксономіч. рангу, зокрема й родів чи родин; вимира­н­ня груп високого рангу, таких як ряди і класи; масове В. о., що охоплює багато різних груп у певну епоху. Групи високого таксономіч. рангу зберігаються протягом тривалішого часу, ніж філетичні групи низьких рангів, а остан­ні, у свою чергу, існують у середньому довше, ніж види. Вимира­н­ня уготоване величез. більшості видів, але царства і типи, як правило, без­смертні. Деякі надвид. групи вимирають, не залишаючи філогенет. нащадків (напр., птерозаври). Інші групи вимирають, але дають початок нащадкам, що утворюють окрему групу (група рептилій Therapsida вимерла і дала початок ссавцям). Мор. тварини (від молюсків і членистоногих до риб) найбільш ясно демонструють темпи вимира­н­ня: їхні рештки швидко осідали на дно, формували від­кладе­н­ня та пере­творювались на окамʼянілості перш ніж роз­кластися. Одиницями таксономіч. міри палеонтол. змін є родини близьких видів. Якби будь-який вид з родини був живим під час формува­н­ня від­кладе­н­ня, то принаймні один вид було б виявлено в формі окамʼянілостей. Покладатися на окремі види (багато з яких були швидше за все рідкісними чи неоднорідно роз­по­всюдженими впродовж будь-якого періоду часу), означало б припуститися великої статист. помилки.

Ч. Дарвін показав, що вимира­н­ня органіч. форм викликають зміни умов навколиш. середовища, до того ж величезне значе­н­ня мають зміни не лише абіо­тич. чин­ників зовн. середовища, які належать до неорганіч. світу, але й біо­тич. факторів (між­видові стосунки). Швидкі зміни середовища можуть бути без­посеред. причиною В. о., які за­ймають обмежену територію чи акваторію. Ті ж форми і групи форм, які за­ймають широкі простори, не вимирають по­всюдно. Цілковите вимира­н­ня деяких видів часто-густо роз­тягується в часі, тобто вони можуть зберігатися на обмежених ділянках завдяки місц. сприятливим умовам (за­звичай — біо­тичним). З цим повʼязане існува­н­ня релікт. форм. В. Ковалевський роз­винув і по­глибив дарвініст. концепцію В. о. на основі фактів палеонтології, довівши, що одна з найважливіших умов В. о. — інадаптивна еволюція.

У звʼязку зі стрімким тех. про­гресом та невпин. зро­ста­н­ням народонаселе­н­ня одним із найважливіших біо­тич. чин­ників, що зумовлюють без­посередньо чи опосередковано вимира­н­ня багатьох видів, стає діяльність людини.

Причину вимира­н­ня можна встановити, якщо вона являє собою прямий чи опосередк. наслідок діяльності людини в істор. час. Ві­домо, напр., що мандрів. голуб, без­крила гагарка і багато ін. видів птахів, а також бізон на більшій частині свого великого ареалу вимерли з вини людини. У тих випадках, коли В. о. від­бувалося в геол. минулому, причини його встановити важко. Зокрема, неясні причини зникне­н­ня в четвертин. періоді видів, особливо добре пред­ставлених у палеонтол. літописі. Існує без­ліч гіпотез щодо причин масового В. о., що, як правило, враховують лише деякі з ендоген. або екзоген. чин­ників. Нині значного пошире­н­ня набула т. зв. теорія глобал. подій на Землі, зумовлених її зі­ткне­н­ням з певними косміч. тілами.

Коли популяції зменшуються до кількох особин, їх під­штовхує до вимира­н­ня те, що генетики називають інбредною де­пресією. Біо­логи-природо­охорон­ники по­старалися окреслити небезпечні рамки, нижче яких вид має високий ризик В. о. від генет. де­пресії. Коли йдеться про критичну чисельність виду, природо­охоронці говорять про «правило 50–500» щодо генет. здоровʼя в популяції. Коли ефектив. роз­мір популяції падає нижче 50-ти особин і наявні дефектні гени, інбредна де­пресія стає досить сут­тєвою для того, щоб уповільнити зро­ста­н­ня популяції. Багатьом породам худоби і домаш. птахів також за­грожує вимира­н­ня. За свідче­н­ням Організації ООН з продовольства і с. господарства (ФАО), щотижня з облич­чя землі зникає в середньому по дві породи. Для повноцін. харчува­н­ня людства в майбутньому необхідне збереже­н­ня всієї різноманітності порід худоби і птахів. У ФАО зареєстровано понад 4 тис. нині існуючих порід одомашнених тварин і птахів. За даними екс­пертів організації, за остан­нє сторіч­чя вимерло близько тисячі порід, і майже третина з тих, що залишилися, можуть роз­ділити їхню долю. Особливо гостро про­блема вимира­н­ня порід стоїть у птахівництві та свинарстві, де фермери дедалі більше концентрують свої зуси­л­ля на дуже обмеженому колі порід.

Літ.: Пучков П. В. Некомпенсирован­ные вымирания в плейстоцене: предполагаемый механизм кризиса. К., 1989; L. F. Jansa, M.-P. Aubry, F. M. Grandstein. Comets and extinctions: cause and effect? // Geological Society of America. 1990. Special Paper, № 247; Грант В. Эволюцион­ный процесс. Критический обзор эволюцион­ной теории. Москва, 1991; Вишневский С. А. Импактные события и вымирания организмов // Тр. Ин-та минералогии и петро­графии Сибир. отделения РАН. Новосибирск, 2001.

О. А. Михалевич

Завантажити статтю