ВИНА́ — морально-правова ознака людських вчинків, протилежна правоті. Людина ви­знається вин­ною тоді, коли її дії, наміри чи без­діяльність суперечать належному, коли вона ухиляється від викона­н­ня своїх обовʼязків, нехтує заг.-ви­знаними цін­ностями або зневажає морал. субʼєкта в собі. Встановле­н­ня В. — реал. основа для від­повід. покара­н­ня. У моралі В. викликає осуд, у випадку усві­домле­н­ня особою своєї провини — самоосуд. В. — історично вироблений і закріплений механізм від­новле­н­ня морал. і правового порядку через завдава­н­ня страж­дань, покара­н­ня його порушнику. Здатність до усві­домле­н­ня своєї В. — ознака людини як морал. субʼєкта; має своїм наслідком морал. і практ. дії, покликані спокутувати В. (кая­т­тя, виправле­н­ня, від­шкодува­н­ня заподіяного тощо). Від­повід. морал. реакцією на ви­зна­н­ня В. є проще­н­ня. Реал. фактом морал. життя є колективне пере­жива­н­ня В., але теор. статус від­повід. понять (нац. В., колективна В.) є про­блематичним.