ВИРОБНИ́ЧІ ВІД­НО́СИНИ — сукупність від­носин між людьми, які складаються у процесі виробництва, роз­поділу, обміну і спожива­н­ня матеріальних благ і послуг. Поня­т­тя «В. в.» було введене у наук. обіг К. Марксом для об­ґрунтува­н­ня матеріаліст. тлумаче­н­ня історії і ви­значе­н­ня предмету політ. економії. У його структурі виділяють тех.-екон. (організац.-екон.) та соц.-екон. від­носини. Тех.-екон. від­носини від­ображають організацію продуктив. сил, особливості певного етапу роз­витку чин­ників виробництва та їх сусп. комбінації. По своїй суті вони є спілкува­н­ням, взаємним звʼязком індивідів у процесі створе­н­ня спожив. вартостей і носять первин. характер. Організац.-екон. від­носини складаються із самої роз­становки людей у процесі виробництва, узгодже­н­ня і під­порядкува­н­ня їх дій, забезпечують реалізацію вироб. здібностей, пере­дачу й на­громадже­н­ня знань, вироб. досвіду та навиків до праці. Виникаючи у звʼязку з поділом, спеціалізацією та кооперацією праці, ці від­носини ви­значаються, насамперед, технол. способом виробництва. Історично зміна технол. способів виробництва су­проводжувалась зміною і роз­витком тех.-екон. від­носин, які зумовлюють зміни соц.-екон. від­носин та ви­значають вектори їх роз­витку.

Основу соц.-екон. від­носин складають від­носини власності на засоби виробництва, які характеризують сусп. спосіб по­єд­на­н­ня робочої сили із засобами виробництва, умови роз­порядже­н­ня чин­никами виробництва та їх викори­ста­н­ня, при­власне­н­ня результатів виробництва. Від­носини власності ви­значають цільову спрямованість роз­витку виробництва, соц. структуру су­спільства та його тип. Історії людства ві­домі 3 осн. форми власності: су­спільна, приватна, державна. Крім того, є різновиди проміж. і змішаних форм власності. Від­носини власності охоплюють усі сфери екон. від­носин, ви­значаючи їх специфічність. Функціонал. роль В. в. полягає у тому, що, будучи сусп. формою роз­витку продуктив. сил, вони дають про­стір їх роз­витку або гальмують його, створюють стимули чи антистимули. Суперечності, що виникають між продуктив. силами і В. в., роз­вʼязуються шляхом зміни В. в., які є базисом (основою) політ., юрид. та ін. сусп. від­носин та ін­ститутів. Система В. в. у їх функціонал. реалізації утворює екон. лад су­спільства.

У зх. екон. теорії соц.-екон. закони В. в. і власності пред­ставлені як нейтрал. закони ефектив. господарюва­н­ня, а техніка аналізу, повʼязана з оцінкою гранич. прирощень одного фактору «за ін. рівних умов» і прийнятна у межах тех.-екон. взаємозалежностей виробництва, пере­носиться на сферу най­складніших соц.-екон. процесів. Таким чином В. в. пред­ставлені як зне­особлені від­носини позасоц. факторів виробництва.