Висоцький Володимир Семенович

Визначення і загальна характеристика

ВИСО́ЦЬКИЙ Володимир Семенович (Высоцкий Владимир Семенович; 25. 01. 1938, Москва — 25. 07. 1980, там само) — російський поет і актор. Державна премія СРСР (1987; посмертно). Закінчив школу-студію МХАТу (1960; викл. П. Масальський). Був актором Театру мініатюр, Московського драматичного театру ім. О. Пушкіна, 1964–80 — Московського театру на Таганці. Серед ролей у театрі — Хлопуша («Пугачов» за С. Єсеніним), Лопахін («Вишневий сад» А. Чехова), Гамлет (однойм. трагедія В. Шек­спіра), Ґалілей («Життя Ґалілея» Б. Брехта). 

Від 1959 знімався в кіно. Перша велика роль — радист Володя у художньому фільмі «Вертикаль» (1967, Одеська кіностудія художніх фільмів, режисер С. Говорухін, Б. Дуров), де виконав власні пісні. Знявся у художньому фільмі «Короткі зу­стрічі» (1968, роль геолога Максима, реж. К. Муратова), «Небезпечні гастролі» (1969, роль Ж. Бенгальського, реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), «Білий вибух» (1970, роль Капітана), а також у телевізійному фільмі «Місце зу­стрічі змінити не можна» (1979, роль капітана Г. Жеглова; обидва — реж. С. Говорухін), по­ставлених на Одеській кіностудії художніх фільмів. Серед ін. фільмів: х/ф «Служили два товариші» (1968), «Втеча містера Мак-Кінлі» (1975), «Притча про те, як цар Петро арапа одружував» (1976), т/ф «Маленькі трагедії» (1980). Як актор кіно і театру від­значився вмі­н­ням досягати абсолютного пере­втіле­н­ня (знакові його головні та другорядні ролі), як трагічний герой вражав силою духу, глибоким чут­тєвим та емоційним самовираже­н­ням. 

Пісні почав писати 1961 під впливом творчості Б. Окуджави. Це пере­важно монологи (казки, бурлески, жарти, маршові ритми) від імені різних персонажів, пере­конливо створених В. у су­проводі гітари. Серед них: «Братські могили», «Він не повернувся з бою», «Пісня про друга», «Про йогів», «Проща­н­ня», «Врятуйте наші душі», «Москва–Одеса», «07», «Полюва­н­ня на вовків», «Горизонт», «Трохи повільніше, коні». Пісню «Пожежі» присвячено воєн­ним діям 1918–20 в Україні.  Ліричний герой віршів-пісень В. — одинак-бунтівник з могутнім, невгамовним темпераментом, який усві­домлює свою приреченість, але не під­дається системі, прагне до від­новле­н­ня справедливості. У стилізованих казках і баладах сатирично змалював соціально-політичну ситуацію в СРСР (період «за­стою»), тому його твори за життя не публікували, ролі в кіно не затверджували, концерти забороняли. Однак ви­зна­н­ня мав всенародне (неофіційні записи, самвидав, ви­ступи у містах СРСР). Гастролював у США, Болгарії, Франції, Канаді. 1968 зʼявилася грамплатівка з піснями В. із х/ф «Вертикаль», 1973– 76 — ще 4 авторські аудіоальбоми, 1977 — 3 диски у Франції. Твори В. по­стійно пере­видавали («Сочинения: В 2 т.», Москва, 2004; 16-е вид.). 

Про нього створено д/ф «Спогади» (1985, Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, реж. В. Савельєв). Від 1992 у Москві діє Державний культурний центр-музей В. С. Висоцького (від 1996 директор — М. Висоцький), при якому виходить щорічний альманах «Мир Высоцкого: Ис­следования и материалы».

Тв.: Нерв. Москва, 1981; Кони привередливые. Москва, 1987; Я конечно, вернусь... Москва, 1988; Ни единою буквой не лгу. К., 1989; Песни и стихи. Нью-Йорк; К., 1993; Со­брание сочинений: В 5 т. Тула, 1993–95; «Спасите наши души!»: Песни и стихи. Москва, 2002; Не пройдет и полгода. Москва, 2004.

Літ.: Влади Марина. Владимир, или Прерван­ный полет. Москва, 1989; В. Высоцкий: Человек. Поэт. Актер. Москва, 1989; В. Высоцкий в кино. Москва, 1989.

В. М. Войтенко

Завантажити статтю