ВИШЕСЛА́ВСЬКИЙ Леонід Микола­йович (05(18). 03. 1914, Миколаїв — 26. 12. 2002, Київ) — поет, пере­кладач, літературо­знавець. Батько І. Вишеславської-Макарової, дід Г. Вишеславського. Кандидат філологічних наук (1947). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1984). Премія ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини» (1975). Член НСПУ (1939). Закін. Київський університет (1938). Працював викл. теорії літ-ри у Київ. пед. ін­ституті (1938–41, 1947–51), водночас 1947–51 — у Київ. університеті; 1948–67 — гол. ред. ж. «Советская Украина» (від 1963 — ж. «Радуга»). Друкувався від 1933. Писав пере­важно рос., а також укр., франц. мовами. Автор поет. зб. «Весна вдвоем» (К., 1936), «Чайка» (К., 1946), «Песня с Днепра» (1951), «Звездные сонеты» (1962), «Лоно» (1972; усі — Москва), «Река» (К., 1975), «За голубым кордоном тишины» (Москва, 1979), «Звездные сонеты и земные строфы» (1980), «Моя планета» (1987), «Мой век» (2000), «Николаевская колыбель» (2000; усі — Київ). У творчості В. від­чутний вплив укр. пісен. фольклору та поет. класики. Вже у ран­ніх збірках поета ви­значилися індивід. стиліст. риси: вмі­н­ня пере­вести наук. факт у худож. образ; по­єд­на­н­ня лаконіч. і точної деталі з вільною асоціативністю, а згодом — із під­вищ. метафоричністю. З роками посилюється філософічність лірики В. (космізм, життя природи і людини у її лоні, без­кінечність часу і простору), зро­стає майстерність пластич.-живопис. від­творе­н­ня світу. Писав також прозу («Фантастические события на планете Вышеславия», К., 1996), зокрема й для дітей. Автор літературо­знав. дослідж. про творчість В. Маяковського; статей з питань сучас. літ. процесу; пере­кладів окремих творів Т. Шевченка. Деякі поезії В. українською мовою пере­клали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра. Посмертно опубл. збірки творів В.: «Українська сповідь» (К., 2003), «Из­бран­ное (1987–2002)» (К., 2004).