ВИШИ́НСЬКИЙ Андрій Януарович (28. 11 (10. 12). 1883, Одеса — 22. 11. 1954, Нью-Йорк, похов. у Москві) — радянський право­знавець і дипломат. Доктор держ. і правових н. (1935), академік АН СРСР (1939). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1913). Під час на­вча­н­ня неодноразово заарештовувався за участь у студент. заворуше­н­нях. Від 1903 — чл. меншовиц. крила РСДРП. У 1915 пере­їхав до Москви, де працював нач. арбат. міліції і влітку 1917 видав ордер на арешт В. Леніна як нім. шпигуна. Після більшов. пере­вороту 1917 працював у різних держ. установах РРФСР, викладав у Моск. університеті, обирався його ректором (1925–28), був деканом екон. факультету Моск. ін­ституту нар. господарства, 1931–39 — прокурор РРФСР, водночас 1935–39 — прокурор СРСР, 1939–44 — за­ступник голови РНК СРСР. На дипломат. роботі: від 1940 — за­ступник наркома (міністра), 1949–53 — міністр закордон. справ СРСР, від 1953 — по­стій. пред­ставник СРСР в ООН. У 1937–41 був першим дир. Ін­ституту права АН СРСР, відп. ред. ж. «Советское государство и право» та «Социалистическая закон­ность». Депутат ВР СРСР 4-х скликань. Ві­домий промовами на великих публічно-показових кримінал.-політ. судових процесах над «контр­рев. групами», «ворогами народу», «антирад. центрами» тощо. Ревно втілював у життя сталін. тезу про загостре­н­ня класової боротьби з пере­могою соціалізму, каральну політику щодо ворогів рад. влади, забезпечував юрид. прикри­т­тя масових ре­пресій. Закон­ність трактував однобічно і вузько, під­порядковуючи її класовим інтересам. Роз­робив теорію про те, що ви­зна­н­ня пі­до­зрюваним своєї вини є вирішал. доказом при роз­гляді справ про держ. злочини. За­стосува­н­ня цієї теорії на практиці сприяло утверджен­ню в СРСР ре­пресив. практики тоталітаризму, нехтува­н­ня правом, закон­ністю, демократ. нормами сусп. і держ. життя.